Здіймається буря

— Треба пояснити іншим котам, що відбувається.

— Синьозірка спить. Гадаєш, нам варто її турбувати? — Білошторм стурбовано спохмурнів.

Вогнесерд похитав головою.

— Ні. Нехай відпочине. Я поговорю з Кланом.

Він легко застрибнув на Високий Камінь і виголосив добре відомий клич. Унизу коти повільно і заспано почали виповзати з руїн, які колись були їхніми кублами. Усі здивовано смикали вухами і помахували хвостами, коли бачили Вогнесерда, що стояв там, звідки до Клану зазвичай зверталась провідниця.

— Ми повинні відбудувати табір, — розпочав воєвода, коли коти повсідалися перед ним. — Я знаю, що зараз тут повний розгардіяш, але ж і зеленлист у самому розпалі. Ліс невдовзі відросте, ще сильніший після пережитих ран, — він кліпнув, несвідомо повторивши слова Попелюшки.

— А чому про це каже не Синьозірка?

Вогнесерд аж заціпенів, коли Темносмуг отак озвався до нього з-поза решти котів.

— Синьозірка виснажена, — сказав йому Вогнесерд. — Попелюшка дала їй макового насіння, щоб вона відпочила і набралася сил.

Коти внизу стривожено замурмотіли.

— Що більше вона відпочиватиме, то швидше оклигає, — запевнив їх воєвода. — Як і ліс.

— Ліс порожнісінький, — озвалася Ряболиця. — Уся здобич розбіглася чи загинула у вогні. Що нам їсти? — вона стривожено глянула на Зололапа і Папоротелапку, а на обличчя набігла хмарка звичної материнської турботи, хай навіть її кошенята давно вже вийшли з ясел.

— Здобич повернеться, — запевнив королеву Вогнесерд. — Ми повинні полювати, як завжди. Якщо у пошуках свіжини доведеться заходити трохи далі, ніж зазвичай, — будемо заходити.

Коти навколо замурмотіли, погоджуючись, і Вогнесерд відчув, як до нього поволі повертається впевненість.

— Довгохвосте, Мишошубко, Шиполапе і Порохошубе, ви підете у досвітній патруль. — Четверо котів підвели голови на Вогнесерда і кивнули, ні про що більше не запитуючи. — Прудколапе, ти підміниш Мишошубку та подбаєш про те, щоб Синьозірку не турбували. Усі інші почнуть відбудовувати табір. Білошторм організує групи, які збиратимуть матеріали. Темносмуже, ти наглядатимеш за відбудовою таборової стіни.

— І як би я це мав робити? — запитав смугастий вояк. — Папороть уся згоріла.

— Бери все, що під лапу потрапить, — відповів воєвода. — Але стіна мусить бути міцна. Не можна забувати про загрозу Тигрокігтя. Маємо бути напоготові. Усі кошенята повинні сидіти на терені. Новаки — виходити лише з вояками.

Вогнесерд окинув поглядом принишклий Клан.

— Заперечень немає?

У юрбі гучно занявкали.

— Немає! — гукнула Морозошубка, помахуючи брудно-сірим хвостиком.

— Добре, — нявкнув Вогнесерд. — Тоді до роботи!