Пора серця. Листування

В «особистому» шифруванні досвіду «відроченого часу» друга частина вірша являє собою поворотний пункт, шокуючу зміну, з якою на перший план виходить тематика проекту «Види смерті» як другий, палімпсестоподібний семантичний пласт. Ще більше шокує те, що в цьому зверненні до «різновиду смерті» коханої просвічують мовні образи з Целанових віршів: «Потойбіч тоне твоя кохана в піску, / він засипає її розплетені коси, / він затуляє її вуста, / він велить їй мовчати, / для нього вона — лише смертна / готова прийняти розлуку / після кожних обіймів.» Наступна строфа починається рядком «Не оглядайся», який вводить мотив Орфея. Проте не цитування міфу, а попередні сім рядків є стрижнем ліричної збірки і стрижнем у листуванні між Бахман і Целаном, якого, між 1952 та 1957 роками, зовсім не було б, якби не існувало пляшкової пошти віршів: «Потойбіч», перше слово цих семи рядків, цитує заголовок першого вірша Целанової збірки «Пісок із урн», яка з'явилася у вересні 1948 р. у Відні і яку Бахман мала. «Пісок», у якому тоне кохана, є у Целановій збірці шифром переслідування євреїв. «Розплетені коси» коханої, які засипає пісок, нагадують нам вірш Аннетте фон Дросте-Гюльсгофф «Біля вежі» («Am Thurme»), де жіночому Я, виходячи зі станового гендерного статусу, відмовлено «розплітати» волосся на вітрі. Однак у літературній пляшковій пошті Бахман рання феміністична евокація Дросте відзначається більшою свободою, хай навіть це буде «щонайменше» свобода чоловіків, перекрита спогадом про вірш Целана «В дорозі» («Auf Reisen»), який виник одразу після від’їзду Целана з Відня. Пам’ять про мертвих фатальної години винищення євреїв, яка піднімає за ліричним Я вірша «пил як кортеж», а його «чорне око» робить «чорнющим оком», забороняє волоссю розвіватися під час прощання: «Твої кучері прагнуть розвіятись під час їзди — та їм це не вільно. / Ті, хто лишився й рукою махає, не знають про це.» «Фуга смерті» завершувалася цими двома рядками: «Твоя золотиста коса Маргарито / твоя попеляста коса Суламіт». Вірш «У Єгипті», що відкривав листування, містив заклик: «Ти повинен оздобити їх піднебесним волоссям чужинки.» В образах «волосся» й «локона» у віршах Целана слід водночас читати й історію лірики після Шоа. Вірш Бахман «Відрочений час» бере цю історію до уваги і все ж не приймає того, щоб волосся коханої було засипане піском і щоб «її» примусили умовкнути. Бахман не раз відзначає у своїх листах, що їй «завжди щось стискало горло, почуття, подібне до того, яке досі проймає наші листи» (№ 10.1), так само, як знову й знову реєструє констатоване умовкання і додаткові евокації подиху, що резюмовані в сімох рядках «Відроченого часу» у сцені гнітючого особистого й історичного драматизму.