Гаррі Поттер і таємна кімната (з ілюстраціями)
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гарри Поттер #2
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-34-2
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і таємна кімната (з ілюстраціями)». Краткое содержание книги:
- Араґоґ! - кликав когось павук. - Араґоґ!..
З-під сірого павутинного куполу дуже повільно виліз павук завбільшки, як невеличкий слон. На його чорному тілі і лапах де-не-де видніла сивина, а кожне око на бридкій голові з клешнями світилося більмом. Він був сліпий.
- Що тут таке? - запитав він, швидко клацаючи клешнями.
- Люди, - клацнув у відповідь павук, який приніс Гаррі.
- Це Геґрід? - поцікавився Араґоґ, підсуваючись ближче і блимаючи своїми вісьмома більмами.
- Незнайомці, - клацнув павук, який приніс Рона.
- Убийте їх! - роздратовано клацнув Араґоґ. - Я спав...
- Ми друзі Геґріда, - крикнув Гаррі. Його серце, здавалося, гупало не в грудях, а десь у горлі.
Звідусіль залунало павучаче клацання.
Араґоґ замислився.
- Геґрід ще ніколи не присилав у нашу улоговину людей, - повільно вимовив він.
- Геґрід потрапив у біду! - сказав Гаррі, уривчасто дихаючи. - Тому ми й прийшли.
- У біду? - перепитав старий павук, і Гаррі здалося, ніби його клешні заклацали якось стурбовано. - Але чому він прислав вас?
Гаррі хотів було підвестися, але передумав - злякався, що не втримається на ногах. Він і далі сидів на землі, намагаючись говорити якомога спокійніше.
- Там у школі думають, що Геґрід нацькував... е-е... когось на учнів. Його забрали до Азкабану.
Араґоґ люто заклацав клешнями, і той звук, повторений павучим збіговиськом, луною розійшовся в улоговині. Це звучало, як оплески, хоча, зазвичай, після оплесків Гаррі ніколи не ціпенів від жаху.
- Але ж то було так давно! - роздратувався Араґоґ. - Багато років тому... Я все добре пам'ятаю. Саме тому його й вигнали зі школи. Вони вирішили, що я - той монстр, який сидів у Таємній кімнаті. Думали, що Геґрід відчинив її, щоб випустити мене на волю.
- А ви... ви не з Таємної кімнати?.. - запитав Гаррі, і на його чолі проступив холодний піт.
- Я? - сердито клацнув Араґоґ. - Я народився не тут, не в замку. Я родом з далекого краю. Один подорожній віддав мене Геґрідові, коли я ще був у яйці. Геґрід тоді був малим хлопцем, але він доглядав мене, ховав у замковій коморі і годував недоїдками зі свого столу. Геґрід - мій добрий друг і добра людина. Коли мене знайшли і звинуватили у смерті дівчинки, він мене захистив... Відтоді я живу тут, у лісі, а Геґрід часом мене перевідує. Він навіть знайшов мені дружину - Мосаґ. Бачиш, яка тепер велика у нас родина? То все завдяки Геґрідовій доброті.
Гаррі зібрав рештки своєї відваги.
- То ви ніколи... ніколи ні на кого не нападали?
- Ніколи! - крякнув старий павук. - Я міг би дати волю своїм інстинктам, але з поваги до Геґріда ніколи не заподіяв шкоди жодній людині. Тіло вбитої дівчинки знайшли в туалеті, а я в тому замку не бачив нічого, окрім своєї комори. Ми любимо темряву і спокій.
- Але... Може ви знаєте, що вбило ту дівчину? - запитав Гаррі. - Бо воно повернулося і знову нападає на людей.
Гарріні слова потонули в гучному клацанні й шарудінні багатьох ніг, що люто зачовгали; довкола Заворушилися великі чорні тіні.
- Її вбило те, що живе в замку, - сказав Араґоґ. - Це стародавнє створіння, якого ми, павуки, боїмося понад усе. І досі пам'ятаю, як я благав Гегріда відпустити мене, коли відчув, що воно блукає по школі.
- А що воно таке? - нетерпляче запитав Гаррі І знову гучне клацання й шарудіння; павуки, здається, підступали все ближче.
- Ми про нього не говоримо! - розлютився Араґоґ. - Ми не вимовляємо його імені! Я навіть Гегрідові не сказав назви цього жахливого звіра, хоч він і не раз мене просив.
Павуче коло стискалося, і Гаррі вирішив не наполягати. Араґоґ, здавалося, втомився говорити. Він позадкував під свій павутинний купол, але решта павуків і далі сповільна наближалися до Гаррі й Рона.
- Ми, мабуть, підемо! - у відчаї гукнув Араґоґові Гаррі, почувши, як за його спиною шарудить листя.
- Підете? - ліниво перепитав Араґоґ. - Не думаю...
- Але ж... але...
- Мої сини й доньки не шкодять Геґрідові, бо такий мій наказ. Але я не можу заборонити їм скуштувати свіжої людятини, якщо вона сама так люб'язно до нас завітала. Прощавай, Геґрідів друже!
Гаррі озирнувся. Десь за півметра над ним нависала ціла армія павуків - вони клацали клешнями й виблискували сотнями очей на своїх бридких чорних головах.
Гаррі намацав свою чарівну паличку, але що вона допоможе? - їх надто багато. Він спробував підвестися, готовий стояти на смерть, як раптом пролунав голосний, протяжний сигнал - і улоговину залило яскраве світло.
Зі схилу гуркотіла машина містера Візлі - фари виблискували, сигнал пронизливо гудів! Павуки розліталися навсібіч; деякі попадали на спини і безпорадно розмахували в повітрі своїми незліченними ногами. Машина зі скреготом зупинилася перед хлопцями і хвацько відчинила їм дверцята.