Острів Робінзона

Я обмінявся поглядом з Арнаком і ще раз велів йому нагадати гребцям, як вони повинні поводитись: якщо розпочнеться стрілянина, витягти весла з води, сховатися на дні човна і не ворушитись.

В носовій частині шхуни борт був високий, він захищав судно від хвиль, зате корма була низька, без захисту. В зв'язку з цим ми заходили до корабля ззаду. Передбачаючи цей маневр, іспанці поставили на кормі два сундуки і сховалися за ними.

— Дивись! — крикнув я хлопцеві. — Я спробую обдурити їх.

— Цікаво, як? — запитав Арнак.

— Вистрілю в них шротом з надто великої відстані. Може, це виведе їх з рівноваги, і вони теж почнуть стріляти. А знову зарядити рушниці не встигнуть…

Так я й зробив. За якихось двісті кроків од корми шхуни я вистрілив із мушкета, цілячи високо над головами противника. Ми бачили, як шріт ударив по парусах і палубі судна.

Я схопив другий мушкет і прицілився, немовби збираючись знову стріляти, збуджені іспанці не витримали. Поспішили вистрілити. Кулі їх пішли низько, як я й передбачав. Ударились об воду за кільканадцять кроків поперед нас.

— Гребіть! Швидко! — крикнув я до індійців. — Прямо до них!

Кілька дужих ударів веслами наблизило нас до судна на потрібну відстань.

— Увага! — вигукнув я. — Стріляю!

— А я теж? — запитав Арнак.

— Тільки тоді, коли добре буде видно ціль. Гребці принишкли на дні човна, який плив далі за інерцією. Ішов рівно, мов по столу, анітрохи не хитався.

У іспанців було, мабуть, тільки ті дві рушниці, з яких вистрілили, тому що, ховаючись за сундуками, вони поспішно заряджали їх знову. З-за укриття часом було видно то верх голови, то лікоть, то ногу, та й то тільки на мить. Не встигали ми прицілитись, як ціль уже зникала. Противник хоч і поспішав, але був насторожі.

Та ось один із них більш ніж до цього часу виставив спину. Не встиг він сховатися за сундук, як я вмить вистрілив у нього, цілячи в нижню частину хребта. Куля влучила, почувся пронизливий крик. Поранений, не володіючи собою, виставив голову. Ще один постріл, цим разом з рушниці Арнака, і противник упав мертвий.

Тимчасом другий іспанець, скориставшись із замішання, вистрілив. Рушниця у цього негідника була заряджена шротом. Цілив, мабуть, у мене, але дісталося моїм сусідам. Два з них, хоч вони й лежали на дні човна, були поранені в спину.

Зброя у противника була тепер незаряджена, і я думав штурмом узяти судно. Але до того не дійшло. З корабля знову вистрілили. Очевидно, іспанець стріляв, узявши заряджену рушницю вбитого товариша. На щастя, його на хвилину випередив Вагура — вистрілив з другого човна — і хоч і не влучив, але й противник промахнувся.

Під час цієї перестрілки я не встиг зорієнтуватись, яку зброю ще має противник. А я хотів це знати напевно. Тому, не спускаючи погляду зі шхуни, ми стріляли щоразу, як тільки ворог хоч трошечки висувався з-за сундука. Так ми зовсім позбавляли противника можливості рухатись і розраховували на те, що рано чи пізно його дістане наша куля.