Чаклун та сфера. Темна вежа IV

— Та не метушися ти так, Елдреде.

Джонас розреготався, та так гучно, що Гавкучий щось забурмотів уві сні, а Петті неспокійно заворушилася на своєму спальному місці — шинквасі.

— Нас із Роєм не кликали.

— Вас запросять, вас неодмінно запросять, — Джонас простягнув Рейнолдзові нову самокрутку і заходився скручувати наступну — для себе. — Я вибачуся за вас. Можете на мене розраховувати, хлопці, я відмажу вас по-королівському. Сильні чоловіки можуть дозволити собі поплакати.

— Еге ж, і ми зможемо провести цілий день там, у пилюці й смердюці, накриваючи ті одоробала. Ти такий добрий, Джонасе.

— Я там порозпитую людей, — замріяно сказав Джонас. — Походжатиму… весь такий елеганцький, напахчений… і питатиму свої питаннячка. Колись я знав хлопців нашого фаху, які навідувалися до якого-небудь гладкого веселуна послухати останні плітки — до шинкаря або до якогось господаря платної стайні, або одного з тих круглопиких хлопів, які завжди ошиваються поблизу в’язниці чи суду, заклавши великі пальці в кишені жилета. Що ж до мене, Клаю, я вважаю, що в такій справі найкраще — це жінка, і що обмеженіша, то краще. Така, в якої ніс стирчить, а не цицьки. Я шукаю такої, яка не мастить губи і прилизує волосся назад.

— У тебе є така на прикметі?

— Атож. Її звуть Корделія Дельґадо.

— Дельґадо?

— Та ти знаєш це прізвище. Його зараз усе місто обсмоктує. Сюзен Дельґадо, мабуть, невдовзі стане наложницею нашого любого мера. Так от, Корделія її тітонька. Я відкрив для себе одну цікаву особливість людської природи: з такою, як вона, люди балакатимуть охочіше, ніж із підозрілим типом, який купує їм випивку. Бо вона вдає з себе свою. А вона вдає з себе свою. На учті я збираюся підсісти до неї, похвалити її парфуми, хоч я більш ніж впевнений, що вона ними не користується, і весь час підливатиму їй винця. Ну як, схоже на план?

— План чого? От що мені цікаво.

— План гри в Замки, в яку нам, швидше за все, доведеться зіграти, — відповів Джонас, і від грайливих ноток у його голосі не лишилося й сліду. — Нас хочуть переконати, що цих хлопців відправили сюди для покарання, а не для якоїсь роботи. Звучить правдоподібно. Я вірю в це щодня до третьої години ранку, а потім у душу закрадається маленький сумнів. І знаєш що, Клаю?

Рейнолдз похитав головою.

— Я сумніваюся не дарма. Так само я був правий, коли пішов з Раймером до старого йолопа Торіна і переконав його, що краще відвезти Фарсонів кристал до відьми. Там він поки що в безпеці. Вона покладе цю штуку в таке місце, де її не знайде навіть стрілець, не кажучи вже про допитливого парубка, якому ще ніхто не надавав як слід під зад. Дивні часи настали. Наближається буря. А коли знаєш, що буде ураган, то краще надійно прив’язати свої лахи.