Небезпечний утікач
- Автор: Вигодська Емма
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав України
- Переводчик: К. Срібна
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Небезпечний утікач». Краткое содержание книги:
В повісті Е. Вигодської «Небезпечний утікач» розповідається про вогненні сторінки історії Індії — повстання сипаїв (солдатів) і селян проти англійських колонізаторів у 50-х роках XIX століття. Книга розкриває волелюбність великого народу, його незгасаюче поривання до свободи, яке він проніс через віки важких утисків до наших днів.
Нині збулась мрія народу — він скинув з своїх могутніх плечей поржавілі ланцюги колоніалізму. Сяюче майбутнє відкривається перед прекрасною країною.
Близько п'ятисот чоловік заховалися за його високими стінами: рештки Тридцять восьмого полку і чоловік двісті Бенгальської артилерії.
Інсур звелів підтягнути до західних воріт старі бронзові палацові гармати й забарикадувати вихід зсередини.
— Ми будемо битись до кінця! — сказав Інсур.
Кілька сот виснажених людей, чотири старих бронзових гармати, замовклі рушниці, — в сипаїв уже не було пороху, — і впертість, священна впертість повстанців, які вирішили померти, але не здатися, — ось усе, що міг протиставити Інсур важким гарматам британців.
Дві великі батареї безперервно били по високих, складених з могутніх глиб червоного пісковику стінах, що оточували величезну будівлю.
Інсур-Панді метався, збираючи останні карабіни, по просторому двору, серед замовклих гармат, його лихоманило від недавньої рани, очі запали на потемнілому обличчі.
В Девані-Хасе, залі аудієнцій старшого шаха, на мозаїчних плитах стогнали поранені. Вбиті лежали на мармурових плитах широких сходів.
Гармати підтягли ближче, і знову смертоносний вогонь з двох великих батарей хлюпнув на стіни, покрівлі, могутні склепіння, на мармурові тераси палацу.
Великий загін британців почав заходити збоку, щоб зайняти запасний вихід до річки.
Лалл-Сінг чергував на спостережному посту на покрівлі.
— Вони заходять з ріки, Інсуре! — кричав Лалл-Сінг. — Воші заходять з ріки, і я навіть не можу прострелити голову тому проклятому саїбові, який іде попереду!..
Підривний загін британців біг до головного виходу.
— Вони зараз висадять у повітря ворота! — гукнув Інсур.
Він послав сигнальника до геліоскопа, на вишку будівлі.
Був ясний жаркий день, сонце вже підіймалося до півдня. З вишки Селімгурського форту на палац дивився начальник форту — Чандра-Сінг.
Лела стояла біля нього. Ще в перший день штурму батько звелів їй піти у форт.
І в ясному світлі дня на вишці палацу повернувся диск сонячного телеграфу.
«Ми оточені! — подав сигнал сяючий на сонці диск. — Вихід до ріки закрито!»
— Там є інший, підземний, у саду! — за¬кричала Лела. — Подай їм знак, Чандра-Сінг. Швидше дай їм знати, там є дверцята коло самої ріки.
Чандра-Сінг сам побіг до приладу.
Підривний загін уже був під самими воротами палацу. Пригнувшись, британці перебігли через рів по настилу з колод, який сипаї в останню хвилину забули прибрати. Британський лейтенант біг попереду з ґнотом. Другий лейтенант ніс сумку з порохом і підривну трубку.
І тут Лалл-Сінг на вишці голосно закричав. Він побачив сигнал у відповідь.
— Говорить форт Селімгур! — закричав Лалл-Сінг.
«Виходьте підземним ходом! — сигналив форт. — Ми прикриємо ваш відступ по берегу ріки».
— Виводь людей, Лалл-Сінг! — наказав Інсур. — Я залишусь біля воріт.
Перший лейтенант заклав порох біля підніжжя воріт. Другий запалив гніт і відбіг.
Спалах полум'я, вибух, і західні ворота палацу розпались на шматки.
Але за першими ворітьми були другі, забарикадовані зсередини. Перегнувшись через бронзову гармату, що загороджувала вхід, не спускаючи очей з воріт, з карабіном напоготові стояв тут Інсур. Один заряд залишився у нього для того, хто першим увійде у ворота.
Сипаї товпились за прибудовами, коло кам'яної плити, напівзакритої дерном. Плита була піднята, і один за одним люди входили в темряву і сирість підземного ходу.
Без метушні, без галасу тиснулись сипаї біля входу в підземелля. Жоден з них не штовхнув, не випередив іншого в цій черзі за життям.
Другі ворота тріщали під ударами рушничних прикладів.
Молодий сипай-сигнальник останнім перебігав через двір.
— Зажди хвилину, Хайдаре! — зупинив його Інсур. — Піднімись на вишку й просигналь Чандра-Сінгу те, що я тобі скажу.
Двір спустів. На вишці палацу повільно обернувся виблискуючий диск.
Чандра-Сінг прийняв сигнал. Смертельна блідість вкрила його спотворене віспою обличчя.
«Чекайте ще двадцять хвилин! — сказав диск. — Потім повертайте свої гармати і бийте по палацу».
Першим вбіг у ворота британський лейтенант. Висока постать сипая, який приліг за бронзовою гарматою, підвелась йому назустріч. Сипай не кваплячись прицілився і останню кулю послав прямо в лоба лейтенантові.
Британські солдати розсипались по двору. Вони ступали через сипая, який поліг коло воріт з пробитою головою. Просторий двір був майже порожній. Біля замовклого фонтана лежало кілька вбитих. Мозаїчна підлога чудового залу аудієнцій, Девані-Хаса, була залягана кров'ю. Солдати обшукували зал. Вони шукали дорогоцінності, але не могли забрати з собою ні кольорових мозаїчних плит, ні прекрасного розпису мармурових колон. Цей зал збудували нащадки Тімура для прийому почесних гостей, для пишних святкувань. «Я к-що є на світі рай, то ось він, ось він, ось він», — вився візерунком по стіні напис, хитро сплетений з золотих перських літер. Під цим написом помираючі дряпали руками плити.