Якщо на землі є пекло…
- Автор: Бойко Вадим
- Серия: Освенцім #2
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Якщо на землі є пекло…». Краткое содержание книги:
Як швидко оживає в людині згасла надія! Як багато важить моральна підтримка, тепле, людяне слово в тяжкі, безнадійні хвилини! Недаремно кажуть, що слово здатне вбити і слово здатне відродити. Завдяки безмежно доброму Антеку Сташевському змучені хлопці й справді почали оживати, немовби прокинувшись після тяжкого сну, потроху звільняючись від диких кошмарів повсякдення і жорстоких галюцинацій нічного безсоння. Повільно і вперто виповзали вони із стану моральної кризи — виповзали, як з могили, шукаючи серед людей порятунку. Антек їх жалів, беріг, зігрівав своїм душевним теплом. І зовсім іншим тепер їм здавався навколишній світ, затоплений кривавим безумством, жорстокістю і злобою, в якому і жити не хотілось, однак потрібно продовжувати боротьбу за життя. Благородний і сильний Антек, здавалось, намагався піднести їх над усіма жахами світу, щоб разом з побратимами йти до остаточної перемоги над ненависним фашизмом. Він любив в'язнів, а вони любили його.
Антек умів підняти настрій будь-кому і навіть викликати щирі посмішки на змучених лицях нещасних страдників, які, слухаючи його смішні оповідки, на деякий час забували про муки і голод, безвихідь і сум. А він, посадивши їх на ящики і виставивши довкола пильних вартівників, походжав серед них і щедро сипав анекдоти, зміст яких тішив душу кожному.
— Одного разу Гітлер з Геббельсом прогулювалися по Унтерденлінден. Раптом з балкону хтось плюнув Гітлеру на голову. «Яке свинство!» — обурився Гітлер. «Не розстроюйтесь, мій фюрере, у вас золота голова і це їй не зашкодить», — втішив Гітлера Геббельс.
Після хвилинної паузи Антек шкварить далі.
— Справжній чистокровний арієць повинен бути типовим блондином, як Гітлер, гарним і правдивим, як Геббельс, струнким і елегантним, як Герінг!..
І перед очима слухачів виникає чорний, косий, змокрілий чубчик, прилиплий до лоба біснуватого фюрера, мавп'яча фізіономія кульгавого обербазіки Геббельса і безформна, гладка, як у розжирілої свиноматки, фігура рейхсмаршала Герінга.
Перечекавши сміх, Антек сипле у такому ж дусі.
— Гітлер, Герінг і Геббельс приїхали в гості до японського мікадо. Той прийняв їх у тронному залі, але раптом кудись вийшов. Не довго думаючи, Герінг усівся на троні, закотивши очі і регочучи від задоволення. Обурений Гітлер звернувся до нього: «Германе, май совість, все ж таки мені як фюрерові годилося б першому посидіти на троні». А Герінг — анітелень, закинувши ногу на ногу, регоче на весь зал. Гітлер нервує, бігаючи довкола, і звертається вдруге: «Злазь скоріш, бо повернеться мікадо і буде скандал!» Герінг регоче ще дужче. Тоді розгніваний Гітлер звертається до Геббельса: «Послухай, Йозеф, ти ж міністр пропаганди, роз'ясни цій свині, що першим на троні має сидіти фюрер…» Геббельс підскочив до Герінга й щось шепнув йому на вухо, після чого Герінг кулею вилетів з тронного залу. Нарешті Гітлер усівся і, задоволений, поцікавився, що ж сказав Геббельс. «Я сказав йому, що в сусідньому залі мікадо роздає ордени…»
І знову, почекавши, поки вщухне пожвавлення, Антек азартно продовжує імпровізований концерт.
— У берлінській лікарні якомусь Фріцу прооперували голову. А через деякий час хірург згадав, що забув вкласти у черепну коробку мозок. Він попросив пацієнта зайти в операційну, щоб виправити помилку. «Непотрібно, — махнув рукою Фріц, — я вже вступив у націонал-соціалістську партію…»
Антек розповідав анекдоти цілими серіями. Була серія військова, була побутова, була інтимна, була медична, була дитяча, була шкільна та багато інших. І всі вони несли в собі гостру політичну спрямованість. Це була яскрава антифашистська сатира. Дарма, що більшість цих анекдотів знала вся окупована Європа, — у виконанні талановитого Антека вони звучали по-новому, свіжо й гостро. Він умів їх подати артистично, збагачуючи і посилюючи багатющою мімікою, жестами, відповідною інтонацією голосу, акторським умінням, досягаючи разючого ефекту. Власне, це були справжні високохудожні репризи, з якими він міг би успішно виступати на будь-якій сцені. Антекові імпровізовані концерти, його талановите акторське дійство послужили для Жори детонатором, викликали бажання вилити душу в пісні — бажання, яке вже давно було пригальмоване і ніби назавжди вмерло після трагічних подій, а тепер пробудилося в ньому з новою силою.
І ось одного разу, цілком несподівано, Жора заспівав. Для Антека. Проста польська пісня до сліз схвилювала вразливого Антека. Він обняв Жору, як рідного брата.