Кримінальне право України: Загальна частина: підручник
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-095-0
- Жанр: право
Электронная книга - «Кримінальне право України: Загальна частина: підручник». Краткое содержание книги:
Для студентів, аспірантів та викладачів вищих юридичних навчальних закладів, а також наукових і практичних працівників.
Помилка в характері діяння може бути двоякого роду. Вона може виражатися, по-перше, в помилці особи стосовно наявності в її дії чи бездіяльності фактичних ознак, що утворюють об’єктивну сторону конкретного складу злочину; по-друге — в помилці особи стосовно відсутності в її діянні таких ознак. У першому випадку суб’єкт, учиняючи певне діяння (дію чи бездіяльність), вважає, що воно являє собою фактичну ознаку об’єктивної сторони конкретного складу злочину, тоді як у дійсності цього немає. Так, мати новонародженої дитини, бажаючи позбутися неї, кидає дитину в контейнер для сміття, вважаючи, що позбавляє її життя, проте з’ясовується, що дитина народилася мертвою. Така помилка не виключає умислу та відповідальності. Але, оскільки особа помиляється і наслідки (смерть) не настають з причин, що не залежать від її волі, відповідальність настає за замах на злочин. У наведеному прикладі мати дитини, що народилася, повинна відповідати за замах на вбивство новонародженої дитини (ст. 15 та ст. 117 КК). У другому випадку (при помилковому уявленні особи про відсутність у діянні фактичних ознак, що утворюють об’єктивну сторону конкретного складу злочину) умисел на вчинення злочину виключається. Відповідальність можлива лише за необережний злочин, якщо вчинення такого діяння з необережності закріплене в КК і якщо буде встановлено, що особа повинна була і могла передбачати помилковість свого висновку про відсутність в її діянні ознак об’єктивної сторони. Так, за вбивство з необережності (ст. 119 КК) повинна відповідати мати новонародженої дитини, яка, вважаючи, що дитина народилася мертвою, і не бажаючи розголосу, закопує її. Фактично ж виявляється, що дитина народилася живою, а смерть її сталася від дій матері. Вважаючи дитину мертвою, винна не передбачала можливості настання смерті від її дій, але повинна була і могла передбачати таку можливість, оскільки не вжила необхідних заходів щодо встановлення факту смерті.
Третя фактична помилка — у розвитку причинного зв’язку — являє собою неправильне уявлення про дійсний розвиток причинного зв’язку між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками. Для вирішення питання про вину особи правильна оцінка нею причинного зв’язку має істотне значення, оскільки причинний зв’язок є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочинів з матеріальним складом. При цьому слід урахувати, що кримінальне право не вимагає, щоб особа усвідомлювала причинний зв’язок у всіх деталях і особливостях. Потрібно тільки, щоб особа усвідомлювала розвиток причинного зв’язку в загальних рисах. Тому помилка особи саме в цих загальних рисах впливає на форму вини та відповідальність, тоді як помилка в деталях такого впливу не має. Наприклад, якщо особа, бажаючи вбити людину, стріляє в ділянку грудної клітини і вважає, що смерть станеться від поранення серця, а в дійсності потерпілий помер від сильної крововтрати внаслідок поранення артерії, то така невідповідність передбачуваного і дійсного розвитку причинного зв’язку не виключає умислу на вбивство і відповідальність настає саме за умисне вбивство, оскільки винний не помилявся в загальних закономірностях настання смерті від поранення життєво важливих органів. Помилка в причинному зв’язку виключає відповідальність особи за злочинний наслідок, що настав, якщо має місце істотна розбіжність між передбачуваним і фактичним розвитком причинного зв’язку. Так, якщо винний дав потерпілому разом із їжею отруту з метою вбивства, а потерпілий, вийшовши з будинку, потрапив під машину і загинув, то винний має відповідати тільки за замах на вбивство, бо смерть потерпілого не перебувала в причинному зв’язку з даванням отрути: дійсний розвиток причинного зв’язку істотно розійшовся з тим, як його уявляв винний.
Помилка в особі потерпілого полягає в заподіянні шкоди одній людині, помилково прийнятій за іншу. Винний, бажаючи вбити С., убиває В., помилково прийнятого за С. Така помилка не може впливати на форму вини і відповідальність, оскільки життя будь-якої людини (а саме життя тут є об’єктом) однаково охороняється законом про кримінальну відповідальність. Винний же в цій ситуації не помилявся в тому, що посягає на життя людини. Отже, його відповідальність і повинна наставати за умисне вбивство.
Помилку в особі потерпілого необхідно відрізняти від деяких випадків помилки в об’єкті, зовнішньо подібних до помилки в особі. Наприклад, особа, бажаючи помститися судді, який постановив рішення не в її інтересах, чекає його ввечері на вулиці і спричиняє тяжке тілесне ушкодження. Однак виявляється, що вона помилилася і прийняла за суддю іншу людину. У цьому випадку шкоду заподіяно здоров’ю іншої людини, але помилка була не в особі потерпілого, а в об’єкті: винний спрямував свої дії не тільки проти здоров’я людини, а й на заподіяння шкоди нормальній діяльності правосуддя. Питання про його вину і відповідальність тут має вирішуватися за правилами помилки в об’єкті: винний повинен відповідати за замах на злочин, передбачений ч. 3 ст. 377 КК.