Нафта

ще раніше, кілька поколінь тому, коли виник його рід. Погляд він мав потухлий, тобто при сміхові ххх: вони мали золотаво-карий відтінок, теж рудуватий, ніби туди впорснули крові. Й голова у нього була такої форми, яку здатні оцінити лише реалістичні художники, позбавлені нахилу до маньєризму чи естетизму: ніс, широкий у ніздрях, добре окреслене підборіддя, а над ним — досить яскраві щоки й підступні, трохи жорстокі очі. Він був каменярем. Мабуть, відколи він пішов працювати, ніхто й ніколи не дратував його; і він, певно, ніколи не дратував інших. Він і справді був серйозний, але добрий, майже ласкавий. Прийшовши до Карло, він не сказав ані слова. Проте поряд з ним Карло почувався радше захищеним, ніж у небезпеці. Зупинившись на краєчку майданчика, чоловік сором’язливо відвернувся у бік полів і почав відливати. Тим часом останні рази затягувався цигаркою, від якої вже лишився лише маленький недопалок, майже непомітний між товстими пальцями. Потім, різко, майже грубо викинувши недокурок геть і не запихаючи довбня назад у коричневі брюки, попростував до Карло: він із зухвалістю на межі байдужості лише трусив яйцями. У ту мить його лютий погляд ніби промовляв до Карло лиш одне: «Давай, до роботи». Карло це враз втямив і покірно мало не впав до його ніг: від хвилювання у нього перехоплювало подих. Член, — про який Карло мріяв, починаючи ще з перших, які давали йому хлопці, які вже приходили до нього, мріяв, як про щось відірване від дійсності, що воно аж саме є дійсністю, несамовитою, плотською, грубою, яка геть уся зосереджується у нерівній циліндричній формі та еластичному мішечку, вкритому волоссям, — постав перед його очима у всій повноті своєї очевидності. Пеніс, який висів із штанів у Ермініо, вже був набряклим, але набряк той був геть особливий; навіть його червоно-коричневий відтінок був неповторним, особливо звірячим. Карло взяв його в руки, щоб трішки попестити, потім обхопив губами, щоб збудити. Він мав виконати свою справу дієво й без надмірної чуттєвості. У нього шалено калатало серце, й від того він мало не зомлів, але про це повинен знати лише він і мовчати. Зрештою, Ермініо теж мовчав, може, навіть так само ххх. Невдовзі прутень хлопця налився й встав. Може, він і не був більшим за пеніси, які були у Серджіо чи Сандро, але цей здавався удвічі більшим. Він був прямим, повним венозних вузликів, але разом з тим щільним, напруженим аж до самої напіввідкритої голівки, а ще — пахучим: він пахнув не лише сечею, яка нещодавно струменем вилилася на поле, але й висохлим сім’ям: хоч, мабуть я помиляюсь, бо Ермініо не з тих, хто мастурбує, й, мабуть, він давненько не перепихався, таким сильним та налитим був у нього член; певно, то пахло сім’я, стримуване всередині, аромат якого поєднувався із запахом теплого, сильного, майже пахкого пеніса і який підсилювали повносилі й напружені яйця, сховані під вкритою волоссям шкірою. Саме волосся й пахло. Це пахнув член дужого й здорового чоловіка, який має настільки сповнений мужністю пеніс, що у ньому не лишилося вже ані краплі дитячої ніжності. Він був саме таким, яким мав стати: величезний, сильний, гарячий та пахучий. Карло й далі працював, хоч його обов’язок уже було виконано. Якби вирішував Карло, то він би міг продовжувати свою справу всю ніч та ще й увесь завтрашній день. Але нетерпляче жадання й надалі пожирало його. Саме тому частина його єства була болісно вдячна за те, що Ермініо дозволяв йому продовжувати далі, нічого не кажучи й фактично потураючи його слабкості, а інша мало не з істеричною жагою чекала, поки він віддасть хоч якийсь наказ: утім, наказати він міг лише одне — коритися. І справді, саме зараз, у слушну мить Ермініо взяв Карло під пахви, майже з ніжністю трошки піднімаючи його, й, розвернувши, поклав рівно на траві. А потім, повністю розперезавшись й опустивши штани трохи нижче, зліз на Карло. Перш за все, Ермініо спокійно й міцно обхопив Карло руками, шукаючи для себе й своєї жертви якнайзручнішої пози. Його руки, навіть попри те, що наразі він хотів стискати ніжно, майже з любов’ю, все одно мали дужу й грубу хватку. Хватку, від якої Карло не мав ніякої змоги звільнитися. Потім Ермініо почав шукати своїм членом піхву Карло. Й він би відразу знайшов, що треба, якби бажав, ніби сильно й швидко засовуючи засув у отвір. Але перш ніж перейти до цього, Ермініо захотів, щоб Карло добре відчув, який цей засув, ковзаючи ним між стегон та тицяючи у ніжну плоть сідниць. Потім помалу підвів до піхви й штовхнув. Якби він хотів, то зробив би це з такою силою, що вона б зламала слабкий фізичний опір, на який здатна шкіра Карлової піхви. Але він не бажав вдаватися до такої сили. Натомість він розімкнув нездоланні й тісні обійми, які, здавалось, зімкнулися навічно, а тоді заговорив уперше, відколи прийшов до Карло: «Змочи його». А потім повернувся до Карло, голова якого лежала на землі, своїм членом, що стирчав у заростях у низу оголеного живота. Карло послухався, повертаючи голову, мов бідолашна розчавлена змія: і знову відчув сильний та чистий аромат поту, як у спортсменів. Він сумлінно наслинив пеніс Ермініо, і той неспішно став у попередню позу. Найперше, знову ще сильніше обійняв Карло, мало не душачи його в обіймах, потім, схрестивши руки у Карло на животі, несподівано грубо схопив за груди й, знайшовши отвір, сильно й різко встромив туди свій довбень. Карло застогнав від болю, й це, мабуть, зворушило Ермініо, бо тоді він ще міцніше стиснув його груди між своїх дужих пальців і почав поволі рухатись угору-вниз. Карло враз усвідомив, що Ермініо думав не лише про те, як самому отримати насолоду, втішити свій член, про те, як стрімко кінчити. Ермініо, безперечно, зважав ще й на задоволення, яке отримує Карло. І дійсно, хлопець проникав у нього ніжно, занурюючись настільки, що, на його думку, Карлове лоно мало приймати його із ххх ххх задоволенням. А заглибившись, він знову поволі витягував член майже повністю, так, щоб Карло відчув його розмір; а потім знову занурювався усередину, роблячи це із ще більшою силою, чудово знаючи, що жіноча плоть слабка, а тому він має зважати на цю слабкість. Тоді Ермініо почав робити колові рухи всередині Карлового лона; а потому знову почав рухатись угору-вниз, повільно занурюючись вглиб на цілісіньку п’ядь