Німа смерть
- Автор: Кучер Фолькер
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9248-9
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Німа смерть». Краткое содержание книги:
І знов Берлін. Весна 1930 року. Європейське місто, сліпучі вогні реклами, тріумфальна поява звукового кіно. Його вже називають новим мистецтвом. Але є й ті, для кого звукові фільми тільки дешеве потурання невибагливим смакам глядачів.
Конкуренція між звуковим і німим кіно стає все жорстокішою. І ось з’являється він — той, хто в ім’я «великого німого» здатен піти будь на що. Чи він просто прикривається цим?
Ґереон Рат намагається розплутати одночасно кілька загадок. І, звісно, знов ризикує і своїм життям, і своїм добрим ім’ям, і своєю кар’єрою. Ще крок — і відкриється правда… Чи то буде тільки новий поворот драми?..
— Таку роботу теж має хтось виконати. Якщо ти забув, я нагадаю, що досі мені доручалося здебільшого сидіти в кабінеті і відмазувати тебе перед Бьомом. А тепер... якщо я виявлюся тим, хто знайде нашого головного підозрюваного, я не нарікатиму.
— Ти теж вважаєш, що Кремпін мав намір убити Вінтер?
— Схоже на те. Інакше навіщо він переховується?
— Бо всі переконані, що він хотів убити Вінтер. Поліція. Белман. Не згадуючи вже про всю столичну пресу й половину Берліна.
— Нам не слід було дозволяти Белману влаштовувати ту дурну пресконференцію.
— Він би однаково просував свою теорію змови. Зрештою, він не такий далекий від істини. За винятком того, що Кремпін не є вбивцею.
Рат іще раз пояснив детективові свою версію, яку він спромігся лише грубо окреслити на ранковій нараді, коли його так жорстко перервав Бьом.
— Ти віриш Оппенберґу? — запитав Ґреф.
— В усякому разі, не менше, ніж Белману, — знизав плечима комісар. — Двоє борються між собою підступами, бо хитрий сценарист продав їм обом одну й ту саму історію, і питання про те, який фільм першим потрапить у прокат, може стати вирішальним для виживання компанії.
— Вони знімають один і той же фільм? Не думаю, що автор може таке зробити. У контракті неодмінно є пункт, що він не має права продати цю історію комусь іще.
— Завтра я знатиму більше — у мене зустріч з автором.
— Цікаво, хто кого ще має тут тримати в курсі справи!
— Я розповім тобі все, що зумію з’ясувати. Тоді ти зможеш набрати бали для чергового підвищення. Тобі лише треба подбати, щоб Бьом не забрав собі усі лаври.
Ґреф похитав головою.
— Ґереоне, ти невиправний, — сказав він, підносячи кружку. — І терпіти тебе можна тільки по п’яному.
Середа. 5 березня 1930 року
Попеляста середа зустріла його попелясто-сірим небом. Щойно глянувши в вікно, Рат знову сховав обличчя в подушці і заплющив очі.
А в нього ж навіть не було похмілля.
Іноді йому хотілося мати змогу пропустити бодай один повний день свого життя: просто крутнутися в ліжку, знову розплющити очі за чверть години, а тут уже й світанок наступного дня, і всі проблеми пішли, разом із пропущеним днем.
Сьогодні йому теж хотілося цього, та коли він знову розплющив очі, велика стрілка будильника подолала лише сім хвилин, навіть й не чверть години. Весь день іще був попереду, а у вікні, за темними силуетами дахів, виднілося те ж саме попелясто-сіре небо, що й раніше.
П’яте березня завжди був одним із днів, які він хотів би пропустити, а натомість мусив прожити в повному обсязі. Ратові навіть не треба було дивитися на календар, щоб знати, що знову настав цей день — він відчував його прихід, як можна відчути наближення бурі через гнітючу задуху.
Він визнав, що відлежуватися немає сенсу, і встав. Покінчимо з цим, подумав він, жоден день не містить більше двадцяти чотирьох годин. Він втомлено поплентався зі спальні — спочатку на кухню, як щоранку, щоб поставити воду на каву, потім у ванну.
Перш ніж скористатися туалетом, він пустив з крану холодну воду і обома руками похлюпав собі в обличчя. А вже потім запалив водонагрівач для ванни.
Можливо, йому пощастить і він перебуде цей день, не згадуючи зайвий раз про дату. Ніхто в Замку нічого про це не знав, крім сірих постатей у відділі кадрів, які оперували його особовою справою.
Ще заспаний, він повернувся на кухню і залив окріп у фільтр із «Меліттою». Кава почала скапувати в маленьке порцелянове горня і розповсюджувати по всій кухні аромат, який поволечки навіював Ратові спокій.
У будь-якому разі одне втішало Рата: навряд чи сьогоднішній день може удатися гіршим, ніж рік тому.
Торік він навіть не виходив на вулицю, як це здебільшого й бувало тими днями — відтоді минув лише рік, а вони здаються такими далекими і чужими, як життя сторонньої людини, як чийсь чужий кошмар. Торік, коли його обличчя з’явилося в усіх газетах, і він скрадався, мов побитий собака, насунувши капелюха на очі, якщо взагалі наважувався вийти з дому.
Його батьки, у чий просторий будинок у Клеттенберзі він прибився, бо не міг витримати карнавальної метушні під вікнами своєї квартири на Кільці,[39] і просто залишився там після Попільної середи. Його батьки поводилися так, ніби все як завжди — ні, радше так, ніби все, як раніше, як колись, коли вони всі мешкали під одним дахом, коли вони ще були повноцінною родиною. Колись, до війни.