Перспективи Української Революції
- Автор: Бандера Степан
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Видавнича фірма «Відродження»
- ISBN: 966-538-059-1
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Перспективи Української Революції». Краткое содержание книги:
І якраз тепер, усупереч найстараннішому пропаґандивному затушковуванню фактичного стану, виразно виявилося, що всі великі гасла, під якими ведено світову війну і післявоєнну політику, а які виставлялись перед масами, як єдино правильні, і за які покладено стільки жертв — трактуються як тактичні засоби. Якщо це потрібно для голої політики інтересів, то робиться такі кроки, що стають запереченням тих же високих гасел і цілей. Війну проти Німеччини західні демократії вели під гаслами Атлянтійської хартії, в обороні свободи, людяности й демократії, проти тоталітаризму, диктатури, насильництва й поневолення. А їхнім союзником у війні став СССР, де всі лиха — гніт, злидні, поневолення, терор, тоталітаризм, диктатура олігархії, винищування цілих народів, нищення релігії, свободи думки, викорінювання людського й національного «я» і багато інших проявів крайнього варварства та неволі — доведені до найвищого ступеня. СССР був головною твердинею, зразком і розсадником того всього зла, проти якого розпочато війну. Альянтська допомога поставила його на ноги, зробила з нього переможця над його молодшим братом і учнем у замахові на свободу народів і людини — над гітлерівською Німеччиною. Союзництво з большевицькою Росією довело до того, що її зроблено силою, яка загрожує всьому світові. Що більше, вже після війни, коли не стало гітлерівської загрози, большевики засіли як судді в міжнародньому трибуналі судити за злочини проти людяности і проти миру, вони ж дістали вирішальний голос (вето) в усьому міжнародньому житті, в найвищих міждержавних інституціях вони мають вирішувати в усіх міжнародніх питаннях. Як же це погодити з гаслами, під якими західні демократії вели війну й ведуть цілу свою політику?
Знайдено «вихід»: большевики прийняли ті ж гасла демократії за свої, щоб найцинічніше прикривати ними свою протилежну суть, бити ними саму західню демократію, а одночасно повністю скомпромітувати її гасла, обеззброїти її ідейно в дальшій розправі. Політика західніх держав на початку не знайшла іншого виходу з ситуації, створеної воєнним союзом з Росією, як робити добру міну при єхидній і безсоромній большевицькій грі, замикати очі на правду про большевицьку Росію й удавати перед своїми народами та цілим світом, що вони не бачать страшної супереч-ности між власними гаслами й спілкою з большевицьким СССР. Аж опісля поволі західні демократії почали завертати з тих манівців. Значною мірою це діється під впливом дальшого большевицького наступу на позиції західніх держав і очевидного дальшого готування агресії СССР.
Або політика західніх демократій щодо тітовської Югославії, виразна підтримка, передусім економічна, її большевицького режиму — це теж клясичний приклад, яке практичне значення надається тому, що проголошується усьому світові. Не добачувати дійсного стану справи у тітовській Юґославії західні демократії вже ніяк не можуть, бо недавно вони голосно про це говорили. Кожний громадянин західніх держав добре знає, що режим Тіта точнісінько скопійований з большевицького, що він — типово боль-шевицький. Під політичним, суспільно-економічним і кожним іншим поглядом комунізм Тіта в Юґославії точно робить те саме, що діється в СССР. Той самий терор, тоталітаризм, монопартійність, комуністична колективізація-соціялізація всього господарства, переслідування релігії, примусове накидування марксівського, матеріялістичного світогляду, коротко — комуна, ривалізуюча з «матірньою» сталінською в «досягненнях» та ортодоксальності.
І ось, вистачило б, щоб Тіто посварився з Сталіном, щоб у питанні автономії виявив себе неслухняним супроти Москви і накликав на себе її гнів, — і вже західні демократії забувають учорашнє велике обурення та засудження злочинного большевицького режиму Тіта, дають йому повне розгрішення, разом з матеріяльною допомогою. В ім'я чого, яких високих ідей, засад? Бо, ану ж, може Тіто піде далі шляхом неслухняности й само-вільности щодо Москви, а якщо Сталін захоче «пацифікувати» «націонал-комуністичну Югославію», то може вона ставитиме мілітарний опір. Усе це ясно «писане вилами по воді», і над серйозністю та тривкістю такого родинного спору між двома тоталітарними, братньо-комуністичними режимами стоїть ще великий знак запитання. Та західні держави допомагають Тітові на всякий випадок, сподіваючись, що, може, якраз буде так, як їм хотілося б.