Божі воїни

— Всади собі свою Чашу, єретику, — зухвало огризнувся він. — Знаєш куди.

— Блюзнір! — заволав ксьондз Бузек, підскакуючи й обливаючи вином себе та сусідів. — На багаття його! Накажи його спалити, брате Чапеку!

— Палити гроші? — недобре усміхнувся Ян Чапек із Сан. — Ти, мабуть, упився, брате Бузеку. Він вартий щонайменш сімдесят кіп грошів. Поки є тінь шансу, що за нього дадуть викуп, і волосина з його голови не впаде. Хоч би він і самого вчителя Гуса обізвав прокаженим і содомітом. Чи не правда, браття?

Зібрані за столом гусити охоче підтвердили, ревучи і гупаючи кулаками по столу. Чапек дав сторожі знак, щоби бранця вивели. Ксьондз Бузек зміряв його злим поглядом, після чого влив у себе за одним махом десь із півкварти угорського.

— Захланні, - заволав він, а язик йому вже добряче заплітався, — ви до мерзенного гроша, як ті фарисеї! А пише Па… Павло до Тимофія: бо корінь усього лихого то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від… Гик! Від віри… Не вспадкує користолюбець Царства Христового і Божого… Не можете Богові служити й мамоні!

— Не хочемо, — засміявся Ян Колюх з Весце, — одначе мусимо! Бо істинно кажу вам, без мамони нема життя.

— Але буде! — проповідник налив собі і випив одним ковтком. — Буде! Коли ми переможемо! Усе буде спільне, зникне всяка власність і маєтність. Не буде вже багатих і бідних, не буде нужди та утиску. Запанують на землі щастя і мир Божий!

— Ото наплів, — озвалася з кутка згорблена над прядкою стара. — Побожний п’янюга.

— Мир Божий, — серйозно сказав Ян Чапек, — виборюємо ми. Своїми мечами. Викуповуємо його своєю кров’ю. І нам за це належиться відповідна нагорода, в тому числі мамона. Не для того, брате, ми зробили революцію, щоб я знову повертався до Сан, до того глухого закутка. І до своєї лицарської, змилуйся Боже, чатівні, до своєї станиці, яку свиня мало не перекидає, коли їй об ріг почухатися закортить. Революція для того, щоби щось змінилося. Тим, хто програв, — на гірше, тим, хто виграв, — на краще. Бачите, любі гості, любі Рейнмаре і Шарлею, отам, на стіні, високо, герб? Це герб пана Яна з Міхаловіц, званого Міхальцем. Замок, де ми оце учтуємо, Міхаловіце, йому належав, його це був родовий маєток. Т що? Ми забрали його у нього! Наша взяла! Нехай-но тільки трошки часу знайду, драбинку принесу, здеру цей щит, на землю кину, ба ще й насцяю на нього. А на стіні свого гербового оленя повішу, на вдвічі більшому щиті! І буду тут владарювати! Пан Ян Чапек із Сан! Із садибою в Міхаловіцах!

— Ось-ось, — підхопив, обгризаючи реберця, Щепан Тлах. — Революція перемагає, Чаша тріумфує. А ми будемо великими панами! Випиймо!

— Панами, — сказала з їдкою зневагою бабця за прядкою, поправляючи куделю на пряслиці. — Хіба що курям на сміх. Розбійники ви й голодранці. Скартабели, в яких фарба на гербах від дощу облазить.

Щепан Тлах жбурнув у неї кістку, не влучив. Решта гуситів не звернули на стару жодної уваги.

— Але Мамоні… - не здавався проповідник, дедалі щедріше собі наливаючи і дедалі більше заплітаючись. — Мамоні служити не годиться. Так, так, Чаша взяла гору, праведна справа тріумфує… Але не успадкують користолюбці… Слухайте, що вам скажу… Гик!