На далеких берегах
- Автор: Касумов Имран Ашум Оглы, Сеидбейли Гасан Мехти оглы
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Сидоренко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «На далеких берегах». Краткое содержание книги:
… У місті Трієсті і навколишніх районах раз у раз висаджуються в повітря важливі військові об'єкти фашистів, склади зброї, летять під укіс поїзди, безславно гинуть фашистські вояки.
Все це — справа рук партизанів, і зокрема невловимого «Михайла». Його ім'я викликає у фашистів справжній жах.
Хто він, казково сміливий, легендарний партизан «Михайло»?
Образ цей не вигаданий. Таким був радянський воїн, вірний син азербайджанського народу Мехті Гусейн-заде, якого в час війни доля закинула на далекі береги Адріатики. Він і став прототипом головного героя цієї повісті.
Мехті підійшов до вікна й поглянув на майдан. На ньому було повно-повнісінько німців. Вони заходили у всі парадні й ворота, витягали звідти людей. Люди не розуміли, чому їх хапають і перевіряють у них документи; вони кричали, лаялись. На майдані зчинилося неймовірне сум'яття. Мехті побачив, що німці підходять до будинку, де ховалися вони з Васею. Він ніби тільки цього й чекав.
— Ходімо, Васю. Мерщій! — квапив він. — Нам треба загубитися серед солдатів. Розумієш? Нібито ми разом з ними шукаємо партизанів.
— Зрозуміло.
Розчинивши навстіж парадні двері, вони вибігли на вулицю. Назустріч їм кинулося троє есесівців. Есесівці були явно спантеличені: коли ж ці двоє встигли заскочити в під'їзд, у який ще наче ніхто не входив?
— Мерщій на горище! — скомандував Мехті. — І візьміть більше людей, виламати двері!
Він повторив цей наказ кільком есесівцям, і за мить близько п'ятнадцяти гітлерівців уже бігли на сьомий поверх до горища.
Вася озирався довкола, шукаючи очима Анжеліку, та Мехті сильно стусонув його в бік.
— Вперед і ліворуч, — шепнув він. — Там більше німців.
Вася йшов машинально; думки плуталися в його голові. В цьому натовпі є й Анжеліка… Її катують. А він, Вася, знає про це і все-таки залишає її на поталу цим звірам.
— Ліворуч, ліворуч! — ще раз нагадав йому Мехті.
Він бачив, що з Васею коїлося щось недобре й тому був ще більше напружений. Ліворуч від них, праворуч, попереду й ззаду снували німці. Мехті спритно лавірував між ними, поступово посуваючись уперед. Якщо їм вдасться минути й ось цей ріг, то вони забіжать у двір будинку, що навпроти, і зможуть вийти через інші ворота за кільце облави.
Не доходячи кроків з двадцять до рогу, Мехті раптом став як укопаний. На розі, в блідому світлі фар, стояв Карранті. Він щось наказував двом націстам.
— Назад! — тихо наказав Мехті. — Ні, вже пізно Він помітив нас. Бачиш — кличе. Треба йти до нього і. порівнявшись, стріляти. Тільки б не промахнутися!.. А за Анжеліку, Васю, не ображайся. Я не міг зробити інакше.
Вася дивився прямо в лице Карранті.
— Ходімо! — сказав Мехті.
Вони йшли швидко, так, як і всі навколо них. Лишилося сім-вісім кроків…
— Я не можу більше! — крізь зуби процідив Вася.
— Почекай.
— Ну! Тепер можна?
— Ще трохи.
Вася добре бачить лице Карранті, який, чекаючи на них, дивиться чомусь убік.
— Чого ж ти зволікаєш, Мехті?
Але тут сталося щось несподіване. Коли вони порівнялися з Карранті, той обернувся до них і люто загорлав:
— Чого ви плентаєтесь! Так ви й черепаху не наздоженете! Мерщій ліворуч, у третій під'їзд!
Карранті, не пізнавши їх у темряві, прийняв за своїх, і це врятувало йому життя, а Мехті й Васі дало можливість, увійшовши в під'їзд, вибігти звідти в двір… Шлях був вільний.
Розвідники розуміли, що врятувалися чудом. І вони, і Карранті. Так уже трапилось. Карранті шукав їх, вони давно шукали Карранті і все ніяк не могли натрапити на його слід… А ось зустрілися — довелося розійтись. До нової зустрічі…
Вася зрозумів, що тільки Карранті міг пізнати й виказать Анжеліку німцям, і зараз уже мріяв про цю нову зустріч, шкодуючи в глибині душі, що поруч був сьогодні Мехті. Коли б не Мехті, він давно б розрядив свого автомата в американця, якого ненавидів зараз понад усе на світі.
Ненависть заслоняла від Васі все, що було навколо нього, і він не пам'ятав, як Мехті вивів його в тихий вузький провулок.
Мехті й Вася увійшли до залу кінотеатру, коли сеанс уже почався. На екрані армія третьої імперії переходила лінію Мажіно.
Мехті й Вася мали обов'язково сісти в різних кінцях залу, щоб залишена ними вибухівка могла висадити в повітря весь кінотеатр. Однак нещастя з Анжелікою вибило з колії й Мехті. На цей раз йому зрадило звичайне вміння блискавично орієнтуватися в обстановці, холоднокровно враховувати кожну дрібницю.
Більшість місць у залі була зайнята, й Мехті з Васею машинально почали пробиратися до задніх рядів. Очі їхні не звикли до темряви, вони йшли навпомацки, штовхаючи солдатів, наступаючи їм на ноги. Звідусіль чути було шикання. Мехті й Вася йшли наче над безоднею.
Нарешті вони намацали вільні стільці. Мехті потягнув Васю за рукав, і обидва сіли. Мехті штовхнув Васю ліктем, і вони майже одночасно роздавили капсулі детонаторів у кишенях. Потім зняли свої сумки і, щоб було зручніше сидіти, сховали їх під стільці, на яких сиділи.