Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Вестерны » Високий Мисливець
Високий Мисливець - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Високий Мисливець

Электронная книга - «Високий Мисливець». Краткое содержание книги:

Автор пригодницької повісті «Високий Мисливець» Альберто Войтєх Фріч (1882–1944) — талановитий чеський письменник, учений і мандрівник, який багато років провів серед індіанських племен у Південній Америці, добре знав їхнє життя і мальовниче відобразив його у своїх творах.
Головний герой повісті — справедливий і хоробрий мисливець Караї Пуку, щирий друг індіанців, що борються проти пригноблювачів. В основу повісті покладено пригоди, які пережив сам автор.
1 ... 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87
Перейти на страницу:

Ще раз пролунав наказ скласти зброю, і тільки після того, як він був виконаний, двір спорожнів знову. Таким чином «викачали» з будинку й решту списоносців, і всі вони опинилися за муром фазенди. Жоден з них не був поранений, але не мав зброї. З усіх боків їх оточували вершники Байджокігі, спрямувавши на них рушниці й гвинтівки. Трохи пізніше до них приєдналися старі воїни Наувільйо. Останній постріл висадив двері, що, захитавшись, випали на подвір'я. В будинку не лишилося нікого. Можна було не витрачати більше набоїв.

Юрба полонених почала потроху вирівнюватись у колону. Індіанці застосували до них той самий спосіб, за допомогою якого переганяли спійману дику череду. Квадрат, стиснутий з обох боків вершниками, видовжився у прямокутник. Спершу він рухався повільно, потім швидше і швидше, аж доки полонені не змушені були бігти. Цілі дві доби вдень і вночі індіанці гнали напасників на південь, поки не добулися до парагвайського кордону, де й покинули їх, суворо наказавши не потикатися більше на їхні землі, якщо не хочуть наскочити на сторожові пости.

З півночі до Барранко Бранко підходила канонерка. Щоб швидше пристати, капітан наказав відчепити буксировану баржу з солдатами. Караї Пуку зустрів канонерку біля берега.

— Ви прибули на свято, коли частування вже скінчилося, — мовив він, — але все ж таки вчасно, щоб скласти протокол, що в бою Мальгейроса з індіанцями не пролилася нічия кров.

Офіцери зійшли з військового катера і, не приховуючи цікавості, оглянули сліди бою. Переступивши через висаджені двері у вітальню-передпокій, вони побачили, що вхід заставлений столом з розстріляною труною.

— Це все, що лишилося від Мальгейроса, який сам себе отруїв.

Офіцери скинули кашкети, і комендант поважно промовив:

— Він, одначе, не заслужив такого кінця.

Караї Пуку не скинув свого капелюха, оздобленого перами чаплі. Вияв шани до поганої людини, хай і мертвої, був йому не до душі.

— Мальгейрос заслужив тяжчої смерті, — різко мовив він. — Хай би спочатку побачив розгром цих найманих убивць і пережив разом з ними передсмертний жах!

— Ви надто жорстокий, Караї.

— Тільки боягуз не прагне відплатити за зло, — сказав скоріше собі самому Караї Пуку, не усвідомлюючи, мабуть, що повторює зміст слів великого вождя Наувільйо. — Під час нашої останньої зустрічі, — звернувся він уже до офіцерів, — я обіцяв вам при нагоді продовжити свою розповідь. Тоді я не скористався вашими запросинами на палубу канонерки, але сьогодні охоче прийму вашу гостинність. Я заслужив її. Адже завдяки тій контрабанді, яку ви тоді дозволили провезти, мені пощастило зробити так, що все відбулося без кровопролиття.

— А от тепер, Караї, ви занадто м'який. Хоч ваш вчинок і можна назвати гуманним, проте не знаю, чи було це розумно. Але швидше на палубу! Стрілянина вщухла, і з Олімпо сюди їде цілий гурт цікавих. Не люблю, коли біля мене юрмляться цивільні з того берега.

— «Не знаю, чи було це розумно…» — довго^лунало у вухах Караї — і то були пророчі слова.

ЕПІЛОГ

Чи треба розповідати далі?

Чи треба писати про те, як кільком убивцям з Ріу Гранді ще до атаки індіанців на фазенду пощастило непомітно вислизнути в ліс, як вони нишком пробралися крізь кільце індіанців, а потім напали на покинуте село Наліке?

Чи треба писати, що в селі вони знайшли тільки пораненого Апакама і Очопану, яка не втекла до лісу, бо не хотіла залишити свого чоловіка?

Чи треба писати про те, що індіанці, повернувшись, побачили Очопану посадженою на палю і що у неї ще лишилася сила сказати, хто замучив її і підступно вбив пораненого? Чи треба писати, що Альваро остаточно розгнівався на своїх добрих духів, що його повністю перемогли злі духи і він приєднався до тих, хто кинувся переслідувати злочинців, відпущених по-доброму з фазенди? Чи пре те, що вже жодного з тих напасників ніхто й ніде більше не бачив — хіба що грифи могли щось знати про них…

Чи, може, про те, що Альваро і кілька солдатів, яким командир дав відпустку й таємне розпорядження, повернулися смутні та мовчазні і навіть командирові, незважаючи на суворий наказ доповісти про все, не хотіли розказати, що вони робили на півдні, коли кинулися по сліду вбивць?

Чи, зрештою, про те, як я зустрівся з Хосе Фернандесом та кількома іншими індіанцями в місті Корумбі, куди ті приїхали по останки отруєного в лікарні Наувільйо, щоб відвезти їх у село-кладовище в Орлиних Горах?

Гадаю, що всього цього не треба розповідати. То було надто жорстоке втручання «цивілізованих» людей у життя джунглів, і розповіді про нього, мабуть, не витримають твої нерви, читачу, хоч усе те, на жаль, правда.

1 ... 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)