Орієнталізм

По всій «Загальній історії і порівняльній системі семітських мов» («Histoire générale et système comparée des langues sémitiques») розкидані міркування про зв’язки між лінґвістикою й анатомією і — для Ренана це однаково важливо — ремарки про те, як ці зв’язки можна застосувати до людської історії (les sciences historiques). Але спершу ми маємо взяти до уваги імпліцитні зв’язки. Я не вважаю ані помилкою, ані перебільшенням сказати, що типова сторінка Ренанової «Загальної історії» була сконструйована, типографічно й структурно, за зразком сторінки з компаративної філософської анатомії, з постійною думкою про Кюв’є або Жоффруа Сент-Ілера. Як лінґвісти, так і анатоми мають на меті говорити про матерії, які прямо не добуваються й не спостерігаються в природі; скелет і деталізоване зображення тієї або тієї системи м’язів, як і парадигми, виведені лінґвістами із суто гіпотетичних протоіндоєвропейської та протосемітської мов, так само є продуктами лабораторії та бібліотеки. Текст лінґвістичної або анатомічної праці перебуває в тому самому загальному відношенні до природи (або реальної дійсності), в якому перебуває музейна вітрина, де у вигляді експоната виставлено орган якогось ссавця. Те, що подається на сторінці тексту або виставляється в музейній вітрині, — {189} це урізане перебільшення, якими є багато з орієнтальних фраґментів Сасі, і його мета — показати відношення, що існує між наукою (або вченим) і об’єктом, а не між об’єктом і природою. Прочитайте будь-яку сторінку праць Ренана з арабської, гебрейської, арамейської або протосемітської мов, і ви прочитаєте таке собі самоствердження сили, послуговуючись якою, авторитет орієнталіста-філолога на свій розсуд добирає з певної бібліотеки зразки людської мови й упорядковує їх там у супроводі витонченої європейської прози, що вказує на дефекти, переваги, варваризми та вади, властиві даній мові, людям та цивілізації. Тон і граматичний час цієї виставки послідовно витримані в стилі теперішньої сучасності, так що створюється враження такої собі педагогічної демонстрації, протягом якої вчений стоїть перед нами на лекційно-лабораторній сцені, створюючи, сортуючи та оцінюючи матеріал, який він обговорює.