Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі

Дайюй тим часом дуже засмутилася, коли Баоюй поїхав, і ввечері тричі посилала служниць запитувати, чи не повернувся він. Почувши ж, яке лихо його спіткало, сама прибігла й побачила, що Баоюй дивиться в дзеркало, а ліва щока його присипана білим порошком. Дівчинці здалося, що опік дуже сильний, і вона підбігла ближче, подивитись. Але тут Баоюй замахав руками, не хотів, аби Дайюй, що любила все гарне, побачила його спотворене обличчя.

Але Дайюй, начебто не помітивши, запитала:

— Боляче?

— Не дуже. Днів через два заживе.

Дайюй посиділа трохи й пішла.

Хоч як запевняв Баоюй матінку Цзя, що обпікся сам, вона висловила догану його служницям.

Минув іще день, і трапилося так, що лаоська черниця, ворожка Ма — названа мати Баоюя — з’явилася в палац Жунго. Побачивши Баоюя, вона навіть здригнулася від переляку й запитала, що сталося. Баоюй сказав, що обпікся. Вона похитала головою й тяжко зітхнула. Потім намалювала пальцем на обличчі Баоюя якісь таємничі знаки й промурмотала заклинання.

— Можу поручитися, що все пройде. Це нещастя ненадовго, — сказала вона й звернулася до матінки Цзя: — Адже ви, пані, не знаєте, що все це проречено у священних буддійських книгах! Варто в багатій, знатній сім’ї народитися спадкоємцеві, як до нього відразу прив’язуються злі демони, то вщипнуть, то дряпнуть, то виб’ють із рук миску з їжею, а то підставлять ніжку! От чому такі діти довго не живуть!

Вислухавши її, матінка Цзя не на жарт стривожилася.

— А є який-небудь засіб, аби позбутися цього зла? — запитала вона.

— Зрозуміло, є, — запевнила її черниця Ма, — треба робити побільше добрих таємних справ, аби спокутувати гріхи колишнього життя. Крім того, у книгах, які я згадала, говориться: у західних краях є осяйний бодхисатва, якому підвладні зло й підступництво, що їх чинять злі духи, і якщо істинно віруючі роблять йому підношення від чистого серця, він оберігає їхніх нащадків, рятує від усяких наслань і чаклунства.

— А як треба робити підношення цьому бодхисатві? — знову запитала матінка Цзя.

— Дуже просто, — відповіла черниця. — Крім ароматних свічок, які горять у храмі, треба запалити ще великий світильник, наповнений кількома цзінями запашної олії. Цей світильник, який не згасає ні вдень ні вночі, і є втілення бодхисатви.

— Скільки ж буде потрібно на день олії для цього світильника? — поцікавилася матінка Цзя. — Я завжди рада зробити добру справу!

— Точно визначити неможливо, — відповіла черниця, — дивлячись яку обітницю та які чесноти тих, хто її дав. У нашому храмі, наприклад, здавна роблять підношення бодхисатві кілька княгинь і дружин знатних сановників. Дружина Наньаньського цзюньвана дала велику обітницю й жертвує на день сорок вісім цзінів оливи й один цзінь ґнота, причому сам світильник завбільшки величиною майже із глиняний чан. У світильнику дружини Цзіньсянського хоу, що званням на щабель нижча, за день згоряє не більше двадцяти цзінів оливи. Що стосується інших родин, то тут по-різному: в одних вісім-десять, в інших п’ять, три, а то й менше.