Дитя песиголовців
- Автор: Пузий Владимир Константинович
- Серия: Сезон Киновари #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: АССА
- ISBN: 978-617-7670-23-9
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Дитя песиголовців». Краткое содержание книги:
Марта обернулася. Троє парубків пригальмували біля паркана, один розломив кийок на два — це виявився тубус — і витягнув згорток. Вони почали клеїти оголошення просто на паркан — один тримав, другий мазав, третій злодійкувато розглядався.
— Потім, — сказав батько, — ми відступали через одне селище… Тобто спершу ми наступали і йшли якраз крізь нього, а потім уже поверталися. І Гіппель почув плач. Там лишилися діти, брат і сестра, в підвалі, батьки встигли сховати. Це було безглуздо, де Фіссер усіх нас тисячу разів прокляв — і себе самого, що зв’язався з такими шмаркачами, — але саме він наказав: дітей врятувати з-під уламків, взяти з собою, нагодувати й напоїти… Дехто був проти: Кабан, наприклад, казав, що їх підберуть свої, — місцеві з банди «Худих гулів» якраз ішли за нами. Але дітей ми все-таки забрали. А хвилин за сім після того, як де Фіссер відвів нас звідти, по селищу вдарили із «соловейків».
— Зачекай, наші ж і вдарили?
— Ні, — спокійно відповів батько, — наші просто постачали їх у Середгір’я. Війна війною, а бізнес бізнесом. Якщо між ними взагалі існує різниця. І от, селище щільно так заспівали «соловейками», спершу в одному діапазоні, потім в іншому. Нас зачепило по дотичній, двох ми тоді втратили, де Фіссер забрав їхні жетони, повісив собі на шию. Він звинувачував себе в тому, що все-таки погодився затриматися; вважав, що інакше всі свої вціліли би.
Десь із боку старого ринку раптом завищала сигналізація, потім вирубилася — і в кількох багатоповерхівках одразу згасли вікна. Ну й ліхтарі на вулиці відповідно.
Марта витягла мобілу, щоб підсвічувати собі. Батько простував так, наче нічого особливого не сталося, бачив він у темряві не гірше, ніж при світлі. Може, навіть краще.
— «Соловейки» змішали нам усі карти: зійшла лавина, перевал завалило, місцевість ніхто з наших толком не знав. Ішли навмання. Діти тільки ускладнювали ситуацію: були в шоці, їсти-пити не хотіли, дівчинка років трьох увесь час кликала якогось Йаха. Коли зробили привал, Сантехнік почав безперестанку блювати. Блював він скорпіонами — дрібними, чорними, ми їх називали насінням. Під ранок Сантехнік помер, але ті самі симптоми проявилися в Пінгвіна й Гвинта. Стало очевидно, що ми десь — найімовірніше, в селищі — підхопили передсмертне прокляття. Спрут — він знався на цих речах — сказав: більше шансів, якщо розпорошимося. Хоча б на дві-три доби. За цей час інфіковані відсіються, а ті, кого не зачепило, отримають шанс вижити. Та де Фіссер вирішив інакше. Він знайшов на карті якесь сільце й повів нас туди, всіх.
Марта слухала не перебиваючи. Взагалі-то вони вже прийшли, але вона не бачила сенсу квапитися: будинок, у якому жив Штоц, теж стояв без жодного освітленого вікна, а в темряві ломитися в гості — якось незручно все-таки. А батько не так часто розповідав їй про те, що з ним сталося у Середгір’ї.
Таке — ніколи не розповідав.
— «Худі гулі», зрештою, вийшли на нас. Так ми втратили ще кількох. Якби не пара наших «люстерок» та «гребінців», нас би взагалі розмазали, а так — вдалося збити зі сліду. Потім ми прийшли в село, яке де Фіссер знайшов на карті. Але там уже хтось побував — чи наші, чи котрась із банд, — причому от тільки недавно. Сил у нас не лишалося, у Спрута, Ланцета й Кабана проявилися перші ознаки інфікованості, а Гриб, Нарвал і Махорка вже були на останній стадії, кидати їх ніхто не хотів, вирішили перечекати ніч, поховати — а там за ситуацією. І от вночі в село прийшла стара. Ми із Гіппелем якраз стояли на варті, тому могли заприсягтися чим завгодно: це була саме стара.
— Але потім, — сказала Марта, — дим сховав її, а коли розвіявся, виявилося, що це аж ніяк не стара. Я пам’ятаю цей твій сон.
Батько похитав головою:
— Не сон. Так все й було, Марто. Та жінка запропонувала нам угоду. Точніше — три угоди. Як вдячність за дітей, яких ми врятували, — так вона сказала.
— Але дітей було двоє, брат і сестра.
— Третя угода, за її словами, була дарунком. Як жест доброї волі. А по суті всі три були однією. Ми хотіли вижити й повернутися — всі ми. Та Гриб, Нарвал і Махорка помирали, тому їм вона запропонувала свій, особливий вихід.