Кабульський книгар

— Він божевільний, — говорить Таймир, коли вони повертаються назад до машини. — Такі люди, як він, відповідальні за те, що в Афганістані ніколи немає миру. Влада для нього важливіша, ніж мир. Він до такої міри божевільний, що піддасть небезпеці життя тисяч людей, тільки б він залишався головним. Не розумію, чому американці хочуть співпрацювати з таким, як він.

— Якщо б вони мали працювати лише з тими, хто має чисті руки, не багато б таких знайшлося в цій провінції, — каже Боб. — Вони не мають іншого вибору.

— Але зараз вони більше не зацікавлені полювати на талібів заради американців. Зараз їхня зброя націлена один проти одного, — заперечує Таймир.

— Гм, — мугикає Боб.

— Цікаво, чи буде серйозна сутичка, — каже він швидше до себе, ніж до Таймира.

Таймир і Боб радикально не погоджуються одне з одним на рахунок того, що можна вважати вдалою поїздкою. Боб хоче подій. І чим більше, тим краще. Таймир хоче якнайшвидше повернутися додому. Через кілька днів вони з Хадією святкуватимуть другу річницю свого весілля й він сподівається дістатися додому на цю дату. Він хоче здивувати дружину чудовим подарунком. Боб хоче віддати до друку опис бурхливих подій, подібних до тих, що сталися кілька тижнів тому, коли його з Таймиром ледь не розірвало гранатою. Їх не зачепило, але попало в машину, що їхала за ними. А ще було, що їм прийшлося ховатися в темряві, тому що, коли вони їхали в Гардез, їх прийняли за противника, і вони чули свист куль над собою. Хоч він теж боїться до смерті, але такі речі дають Бобу відчуття того, що він робить важливу роботу, а Таймир проклинає той час, коли він узявся за цю справу. Єдиний плюс від цих поїздок — це додаткові гроші за небезпеку. Фероза про це нічого не знає, і він тримає їх для себе.

Для Таймира й більшості жителів Кабула ця частина Афганістану має найменше спільного з ними. Ці краї вважаються дикими й войовничими. Тут живуть люди, що не підкоряються центральній державній владі. Падша Хан із братом можуть мати владу над цілими регіонами. І так було завжди. Закон джунглів.

Вони переїжджають через голі пустельні території. Подекуди трапляються кочівники і верблюди, що повільно й гордо торують свій шлях через дюни. У кількох місцях кочівники розбили свої великі піщаного кольору намети. Між наметами ходять жінки в напнутих яскравих спідницях. Жінок племені Кучі вважають найемансипованішими в Афганістані. Навіть таліби не примушували їх одягати паранджу, поки вони не заходили в міста. Але за останні роки ці кочові племена дуже сильно постраждали. Через війну й через міни їм довелось змінити свої багатостолітні маршрути, і тепер вони пересуваються на зовсім обмежених територіях. Засуха останніх років стала причиною смерті більшості їхньої худоби, їхніх кіз і верблюдів.