Данина Каталонії
- Автор: Оруэлл Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-76-5
- Переводчик: Ирина Савюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Данина Каталонії». Краткое содержание книги:
А ще спогади Джорджа Орвелла про його участь у громадянській війні в Іспанії дуже важливі для розуміння методів і засобів пропаганди, якими послуговувався Радянський Союз для перекручування і спотворення правди, таким чином маніпулюючи світовою думкою у своїх корисливих імперських цілях. Найдивовижніше те, що з тих часів нічого істотно не змінилося, і правонаступниця СРСР, Російська Федерація, — а по суті, та сама, завжди та сама стара Російська імперія з дещо підфарбованим фасадом, — і сьогодні по всьому світу використовує ті самі методи пропаганди, затято доводячи світовій спільноті, що біле — це насправді чорне, і навпаки.
Однак я все ж таки встиг і був здивований, що мене вислухали. Самого полковника я не застав, зі мною розмовляв його ад’ютант чи то секретар — худенький косоокий офіцер в ошатному однострої, який запросив мене на розмову до приймальні. Я хутко перейшов до справи й заходився розповідати. Я прибув від імені офіцера вищого рангу — майора Коппа, який їхав з важливим завданням на передову, коли його помилково арештували. Лист до полковника носив конфіденційний характер, і його слід неодмінно повернути. Я не один місяць служив під командуванням майора Коппа, він — чудовий офіцер, а тому його арешт — це очевидно помилка, поліція його сплутала з кимсь іншим тощо. Я продовжував наполягати на важливості завдання Коппа, усвідомлюючи, що це — найсильніший аргумент. Моя розповідь, ймовірно, скидалася на химерну казочку, особливо враховуючи мою ламану іспанську, з якої я переходив на французьку, коли не міг дібрати слів. Найгіршим було те, що голос майже одразу зрадив мене і, докладаючи неймовірних зусиль, я міг лише каркати. Я боявся, що голос пропаде зовсім або офіцер втомиться слухати. Цікаво, що він думав про мій голос — що я п’яний чи хвилююся від усвідомлення своєї провини?
Незважаючи на побоювання, він мене вислухав, киваючи головою, ніби обережно погоджуючись з моїми словами. Так, скидається на те, що трапилася помилка. Слід з усім ретельно розібратись. Mañana. Не mañana, наполягав я. Справа термінова — Копп має негайно відбути на фронт. І знову офіцер ніби погодився. Тепер прозвучало питання, якого я страшився всю розмову:
— Де служив майор Копп?
— У РПМЄ, — вимовив я страшні слова.
— РПМЄ!
Шкода, що не можу передати вам усього відчаю в його голосі. Не забувайте, як тоді ставилися до РПМЄ. Страх перед шпигунами досяг свого апогею, і цілком можливо, що віддані республіканці вірили, що РПМЄ — величезна шпигунська організація, яка працює на Німеччину. Сказати такі речі офіцеру Народної армії — все одно що зайти у кавалерійський клуб після скандалу з «червоним листом» і оголосити себе комуністом. Він скоса поглядав на мене. Помовчавши, повільно запитав:
— Ви сказали, що служили під його керівництвом. Чи означає це, що ви й самі служили у РПМЄ?
— Так.
Він розвернувся й зайшов до кабінету полковника. Я чув розмову на високих тонах. «Ну все, — подумав я. — Того листа нам не повернути». До того ж я сам зізнався, що служив у РПМЄ, відтак, поза сумнівом, вони зараз зателефонують у поліцію й мене також заарештують, як ще одного троцькіста. Але ось офіцер з’явився у дверях, натягнув кашкета й жестом наказав мені йти за ним. Ми вирушили до начальника поліції. Йшли досить довго — близько двадцяти хвилин. Офіцер крокував попереду, і ми всю дорогу мовчали. Коли дісталися приймальні начальника поліції, біля дверей валандалася всяка наволоч — поліцейські стукачі, інформатори, шпигуни. Маленький офіцер зайшов у кабінет, почалася довга палка суперечка. Лунали злі голоси, я уявляв різкі жести, знизування плечима, удари кулаком по столу. Очевидно, поліція відмовлялася віддавати лист. Однак нарешті офіцер вийшов, розпашілий, з великим офіційним конвертом у руках. То був лист Коппа. Ми виграли крихітну битву, проте це не мало жодного значення. Лист було доставлено, але начальникам Коппа бракувало влади визволити його з в’язниці.