«Ілюстрована Історія України»

Середину XVI в. зайняла у Львові боротьба за відновлене владицтво православне, до котрого католицький арцибіскуп львівський заявляв далї свої претенсії. Пізнїйше, з 1570 роком здіймають українські міщане міста Львова нову боротьбу за рівноправність: ріжні обмеження тим сильнїйше давали їм себе чути, що протягом XVI віку українське міщанство тут дуже зросло і числом і достатком і культурною силою. Але і сим разом йому удало ся вибороти тільки деякі досить незначні полекші, а давня нерівноправність лишила ся далї. Слїдом захопила Львовян боротьба за календар: власне у Львові більше нїж де правительство і католицьке духовенство заходило ся змусити православних, щоб разом з католиками прийняли новий, поправлений календар. Але православні вважали се замахом на своє церковне житє і стояли на тім, що доки вони добровільно не приймуть нового календаря, нїхто не може їх до того змушувати. Справа ся дуже розворушила Українців, приходило до ріжних насильств від католицьких панів, духовенства і уряду—бійок, арештів, — але Українці таки справу свою одстояли й добили ся признання своєї автономії в справах церкви і культури.

Коли в українськім громадянстві почала виясняти ся потреба національної культурної й освітної роботи для охорони і піднесення національного житя, сї гадки опановують також і львівських братчиків. Серед них виступають найбільш горячі оборонці освіти, школи, письменської роботи—а перед усім своєї української школи, школи і школи, як єдиного ратунку від національної загибели. Мало значить дбати про церкву, доводили вони-церква без освіти, а значить без школи—безсильна. І в тім напрямі розпочинаєть ся жива робота серед львівського громадянства.

Вже в 1570-х роках удав ся під крила львівського брацтва Іван Федорович, покинувши Заблудів. Але братчики, зайняті будовою нової церкви брацької на місцепогорілої, не спромогли ся на значнїйшу матеріальну поміч йому. Друкарня Федоровича скоро спинила ся в заставі у Жидів, а сам він, надрукувавши у Львові тільки одну книгу—Апостол (1547), перейшов до кн. Острозького. Одначе потім вернув ся таки до Львова, пробував на ново пустити в рух свою друкарню, та так і вмер, не добивши ся свого (1583). Друкарню його почали у заставцїв торгувати купці з чужих сторін. Але Львовяне не хотіли її пустити з свого міста, і владика львівський ґедеон Балабан з братчиками видали Жидам векслї й викупили друкарню, а на сплату почали збирати гроші по всїй Україні, аби не упустити з рук той „скарб особливий".

Та братчики, не вважаючи на недостачу грошей, думали тодї не про одну друкарню: хотїли гарної школи, задумували поставити дім брацький, щоб у нїм примістити і ту школу і друкарню, і шпиталь для убогих і калїк. Коли з кінцем 1585 р. приїхав до Львова патріарх антіохийський Йоаким, братчики удали ся до нього з прошеннєм, щоб від себе заохотив усе українське громадянство, аби своїми жертвами помогло їм на заложеннє школи „для научення дїтям всякого стану— аби не був рід їх наче безсловесний задля ненаучення". Патріарх послухав, видав окружну грамоту в сїй справі, а так само і владика ґедеон, закликаючи як найгорячійше всіх православних.

Заразом, ставлячи собі такі високі завдання та відзиваючи ся до християнських і національних почувань своїх земляків, братчики вважали потрібним і своє брацьке житє відповідно до того поставити на вищу ступінь. Вони порішили скасувати зовсім брацькі пири. Від сього часу брацькі сходини мали служити до поучування в вірі і освітї: полагодивши біжучі справи, братчики мали займати ся читаннєм добрих книг і поважними розмовами; мали слїдити за добрим житем своїх членів, напоминати їх, а непоправних і упертих зпоміж себе виключати. Вся устава була перейнята духом віри і самовідречення.

Коли сю нову уставу братчики предложили до затвердження Йоакиму, патріарх, надививши ся перед тим на непорядки в українській церкві, був незвичайно утїшений таким високим настроєм і замірами братчиків. Він не тільки похвалив їх заміри, але ще й надав їм ріжні поручення і права перед тим нечувані: аби вони наглядали також за духовенством, про всякі непорядки доносили епископови, а як би єпископ їм противив ся і не поступав по закону—то й йому б противили ся як ворогови правди. Постановив також, щоб усї иньші брацтва були послушні сьому львівському успенському брацтву.

Се були занадто великі права, які перевертали всі порядки церковні, і були дані брацтву непотрібно і необережно, бо мусіли його привести до непорозумінь з духовенством. Але не тільки Йоаким так зробив, а й патріарх константинопольський Єремія, що приїхав два роки пізнїйше, потвердив сї постанови. Брацтво львівське було винесене сим на незвичайну висоту, брацькі заходи дістали найвищу похвалу, і се мало той у всякім разі користний наслідок, що розбудило живий рух серед міщанства українського. По містах більших і меньших люде починають закладати брацтва, або переміняти давнїйші на взірець львівського, піддають ся під зверхність і опіку його; за прикладом Львовян заходять ся коло закладання шкіл і з львівської школи беруть собі учителїв, або посилають туди своїх на виучку. Наприклад знаємо припадком про заложеннє таких брацтв зараз за львівським не тільки в Рогатинї. Городку, але і в таких зовсім маленьких місточках як Гологори. Сатанів. По всїх більших містах також засновують ся брацтва—в Перемишлі, Берестю, Луцьку й ин. І головно всї інтересують ся школами.