Останній рейс

Повернувся Шкарбун і простягнув Поніманському пакет.

— На. Копійка в копійку тисяча п'ятсот… Все ж таки поторгуйся, може, якусь сотню і вирвеш.

— Ти, Гнате, не ображайся, але гроші рахунок люблять.

— Перевіряй, коли охота.

Поніманський вийняв гроші з конверта, розклав на столі по купюрах і, з спритністю справжнього касира, швидко їх перелічив.

— Щось підсумок не збігається, — поморщився він.

— Не знаю, рівно півтори поклав.

— Не вистачає двадцяти чотирьох карбованців.

— Не може бути, полічи ще раз.

— На, перевір сам. — Поніманський недбало відсунув гроші, і вони віялом розсипалися по столу.

Зненацька підхопився Тетеря, згріб гроші докупи і почав гарячково запихати їх у кишені. Шкарбун і Поніманський були настільки вражені, що слова не могли мовити. Першим опам'ятався Шкарбун.

— Ти що, Петре?! Ану викладай гроші!

— І не подумаю! Своє взяв! Те, що ви винні мені!

— Тобі винні? — голос Шкарбуна затремтів від люті. — Але при чому тут я? При чому?! Винні — вимагай.

— Сам тепер з них вимагай! Я своє одержав і знати нічого не знаю. Візьми з нього, — мотнув Тетеря головою на Поніманського, — з Макогона, з Бабченка…

— Кинь дурня строїти! — урвав Шкарбун. — По-доброму кажу: не виводь мене з терпіння. Я мовчу, мовчу, але…

— Що «але»? Погрожуєш? Всі ви в мене ось де сидите. — Тетеря промовисто стиснув розчепірені пальці в кулак. — Начхав я на всіх вас! — і, зірвавшись з стільця, метнувся до дверей.

Тремтячи від гніву, Шкарбун рвонувся за Тетерею, але перекинув стільця, спіткнувся і впав.

— Мишко, тримай його! Тримай! — заревів він.

Поніманський схопив Тетерю ззаду за шию і вереснув від болю — Тетеря приловчився і вп'явся зубами в руку. Наспів Шкарбун і з розмаху вдарив Тетерю кулаком у перенісся. Той, наче підтятий, повалився на підлогу, його білий піджак побурів від крові. З несамовитою люттю Шкарбун накинувся на Тетерю, топтав чобітьми….

— Припини, Гнате! Досить! — намагався зупинити його Поніманський

— Відчепись! — скаженів Шкарбун. — Вб'ю!