Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91
- Автор: Шекли Роберт, Хендерсон Зенна
- Серия: ППФ (пригоди, подорожі, фантастика) #91
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0526
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91». Краткое содержание книги:
Тим часом вібруюча темна хмара і. тінь, що від неї відходила, роздвоїлась і одна частина вмить, опинилася біля провідників. Це була душа людини, смерть якої вони спостерігали в пам’яті Вселенського Розуму. Далі цього моменту біографії інформацію про душу, неможливо було розібрати.
— Переміщувана особа… — кинув, шпильку Хома.
…Переміщувана особа, Тищенко й Булига; знову опинилися біля невидимої щільної субстанції, па той. бік. якої був матеріальний світ. Прощалися по-земному. Тільки при обіймах не було чути ні стукоту сердець, ні дихання. Але почуття смутку було в стократ сильнішим.
— Чого на світі не буває, — долинула до Тищенка думка друга, — може, нашій “Експарці” судилося в майбутньому… — Але раптом Хома затнувся, згадавши, мабуть, про стороннього, додав: — Квапся. Тілу потрібна душа.
Тієї ж миті виконавець акції залишився наодинці з переміщуваною особою біля “нічийного шару”. Перед тим, як зануритися в нього, Тищенко поцікавився:
— Послухай-но, а що ти забув у земному світі?
— Я там потрібен, — долинула відповідь.
— Навіщо?
— Щоб навести порядок.
— Вочевидь, ти, й справді, велике цабе, якщо світ гомо сапіенс не може без тебе впоратися зі своїми проблемами.
— Проблеми — функція порядку. Зміни порядок — відпадуть проблеми.
— Але ж зміна порядку неможлива без порушення причинно-наслідкової логіки еволюції. Чи ти, може, збираєшся ламати життєвий устрій земного суспільства?
— Авжеж.
Від цього впевнено вимовленого слова темного суть Тищенка аж ніби вибухнула, але часу на з’ясування вже не лишилося. І він із закликом “за мною!” першим занурився в невидиме поле. Особа майнула в “тунель”, утворений енергетичним силуетом батька “Експарки”.
Тищенко міцно тримав у пам’яті обидва тіла під арками; він послав темному ще одну думку:
— Але ж руйнування устрою пов’язане з великими стражданнями для всіх.
Відповіді він не почув. У цьому шарі його, Тищенка, суть уже була закрита. І тут йому спало на думку: “Якщо “Порядок” володіє засобами заміни людських душ, то де гарантія, що процес не пустять на конвейєр. А це означатиме підміну суспільства… Буде створено такі собі Шамбали (а точніше — їхні протилежності), крізь які суті людей, що не відповідають стандарту “Порядку”, підмінятимуться потрібними, взятими з безмежного океану тих, що пішли. Похмура перспектива…” — подумав батька “Експарки”… Лишалися частки секунди. Виконавець акції не те що бачив — він відчував своє тіло з кріслі. Раптом його ефірну суть немов блискавкою протнуло: “Цей месія зараз опиниться біля керма монолітної й багатої структури, котрій бракує лише ідейного натхненника!”
Те, що він скоїв наступної миті, не можна було пояснити ні логікою, ні інстинктом, його душа раптом змінила напрямок і ввійшла в тіло чорнявого молодика… Перше, що він відчув, — тепло. Здавалося, він убрався в одяг, попередньо нагрітий чиїмсь тілом. Розплющив очі. Він перебував у кімнаті, вмебльованій двома кріслами й арками над ними. Це були не відбитки пам’яті, а матеріальний світ. У кріслі навпроти сидів широколиций лобатий здоровань з короткою зачіскою і добродушним слов’янським обличчям. Вії його сіпнулись, і в Тищенка втупились зачмелені зеленкувато-жовті очі. Йому стало не по собі. На нього дивився він сам. Але не із задзеркалля і навіть не з того світу… Поволі полуда спала з очей, зіниці звузились, стали чорними. В них з’явилося щось схоже на допитливість.
Тим часом Тищенкова суть швидко призвичаювалася в тілі чорнявого. Вона, немов пілот, що зайшов у кабіну літака невідомої моделі, перевіряла різноманітні датчики, “зазирнула” в пам’ять “комп’ютера” і тієї ж миті отримала біографічну довідку про колишнього власника тіла. Але це була тільки інформація про людину, а не її суть; позичений порожній скафандр і технічна документація до нього.
Відчинились двері. В кімнату зайшов керівник Центру. Мить повагавшись біля входу, він попростував до чорнявого. З кожним кроком радість на його обличчі поступалась місцем страхові. Він немов би зменшувався в розмірі; коли ж опинився поряд з кріслом, то й зовсім знітився. На обличчі з’явився вираз запобігання і бажання виконувати. Іван Іванович стояв біля крісла під аркою, як біля трону, схиливши улесливо голову.
— Щиро просимо! — пробелькотів. — Ми давно очікуємо…
В цей час у дверях виросли двоє здорованів у мішкуватих сірих костюмах. Їх маківки з рідким білявим волоссям майже торкалися верху одвірка, а під лівим боком у кожного щось стовбурчилося.