Гіркий дим. Міст
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Гіркий дим. Міст». Краткое содержание книги:
Повість «Міст» — оповідь про долю п’ятьох учасників розвідувально-диверсійної групи, яка здійснила сміливий рейд по фашистських тилах під час Великої Вітчизняної війни.
Дорош переночував у лісника. Прокинувся пізно. Нехотя поснідав, і знову тихо гуде машина, і знову лягають під неї кілометри, і знову він переноситься думкою в ті грозові роки.
Двоє поїли, а третій усе ще вовтузився коло гусениці.
— Ще довго, Йоахіме? — запитав опецькуватий, що стояв спиною до розвідників.
Дорош ніколи б не подумав, що то — командир, але водій випростався над гусеницею й доповів поштиво:
— Хвилин двадцять, гер лейтенант.
— Завжди вона невчасно виходить з ладу… — пробуркотів лейтенант.
— А якщо б це сталося під час бою!.. — зареготав третій.
Дорош чув кожне їхнє слово, і йому захотілося взяти їх на мушку: довга черга по цих двох, а потім, поки водій схаменеться, скосити і його… Кілька секунд — і нема танкового екіпажу. Та він не міг дозволити собі ризикувати й терпляче лежав, чекаючи на товаришів.
Нараз Дорош відчув, що вони вже поруч. Ніщо не свідчило про це, але було таке відчуття, що простягнеш руку й намацаєш вогкий плащ когось із товаришів, Лейтенант скосив очі й побачив Дубинського. Котлубай і Цимбалюк лежали осторонь і розглядали гітлерівців.
Дорош підповз до Пашки й зашепотів йому на вухо:
— «Тигру» даси раду?
Єфрейтор кивнув і звівся на ліктях.
— Підеш зі мною. Я відверну увагу тих двох, а ти візьмеш на себе водія. І без шуму, ясно?
Дубинський лише блиснув рівними білими зубами.
Цимбалюк і Котлубай уже зникли в густому чагарнику, тільки вузький слід залишився в мокрій траві. Дорош переклав до зовнішньої кишені плаща парабелум, перевіривши, чи є патрон у патроннику. В лівий рукав заховав гострого ножа з плексигласового ручкою — предмет заздрості багатьох розвідників. Цим ножем можна було голитися — справжня золінгенівська сталь, доведена на шкіряному паску. Дорошеві пропонували за ніж навіть нові хромові чоботи, але він і слухати не хотів.
За спинами танкістів ледь помітно гойднулася гілка й засвистів дрозд.
Дорош, по криючись, розсунув кущі й вийшов на галявину. Йшов, помахуючи щойно зламаною гілочкою, дружелюбно всміхався й насвистував якийсь мотивчик. Дубинський чимчикував за кілька кроків від нього. Зупинився поруч із водієм, наче зацікавився його роботою. Той лише зиркнув невдоволено, але не відірвався від гусениці.
— Добрий день, панове, — почав Дорош, наближаючись, — чи не знаєте ви…
Танкісти так і не почули, чого хоче від них отой стрункий обер-лейтенант у новому плащі: Котлубай і Цимбалюк спрацювали майже синхронію — тільки блиснули ножі.
Дубинський кинувся на водія, але той встиг щось запідозрити, бо обернувся, піднявши важку кувалду. Він махнув нею, намагаючись влучити єфрейторові в голову, Дубинський крутнувся, ухилившись від страшного удару, який розтрощив би йому череп, і вдарив ножем сам, але якось невдало: послизнувся і впав.
Німець сперся рукою на танк, намагаючись утриматися на ногах, схопився за руків’я ножа, що стирчав із грудей, та набіг Дорош і вдарив водія пістолетом у скроню.
Дубинський з лейтенантом підхопили безживне тіло й потягли в кущі.
Повернувшись, єфрейтор обдивився гусеницю й поліз у танк. За хвилину з люка висунулося усміхнене обличчя Дубинського.
— Порядок, лейтенанте, тепер хоч до Берліна…
Дорош, не відповівши, кивнув на гусеницю.
— А-а… — Єфрейтор зневажливо скривив губи. — І чого той фріц так довго коло неї вовтузився?
Лейтенант наказав Котлубаю підігнати на галявину «мерседес». Усе навкруги було спокійно. Жалібно, мовби скаржачись на погоду, цвірінькала пташка, але враз замовкла злякано: Дубинський ударив кувалдою — загуло, застогнало залізо…
Коли «мерседес» виїхав на галявину, єфрейтор закінчив ремонт гусениці. Знову заліз у танк, завів його, крутнувся на місці, мало не зачепивши грузовик. Відкрив нижній люк і виповз із-під танка.
Дорош показав йому кулака. Та Дубинського ніхто не міг засмутити.
— Машина нічого, — поплескав долонею по броні, — слухняна…
— Тобі йти, Іване. — Лейтенант поклав руку на плече Цимбалюка. — Стягніть з убитих комбінезони, помийте й перевдягніться.
— Навіщо, — заперечив Дубинський, — ще й мити їх? Я ж сидітиму в танку.
— Виконуйте! — насупив брови лейтенант.