Прекрасні катастрофи
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Прекрасні катастрофи». Краткое содержание книги:
Дорогою з’ясувалося, що серед навколишніх селян маєток Гальванеску користується лихою славою. Та й сам доктор, як згодом виявилося, досліджує зовсім не сільськогосподарські проблеми, а проводить злочинні експерименти над людьми.
Юлія Сахно вступає в нерівну боротьбу зі злим генієм…
— Здорово! — тільки й сказала Петрова.
Думбадзе посміхнувся і кивнув до вікна, де на столику стояло в ряд кілька невеличких, розміром із поштову скриньку, чемоданчиків.
— Коли десь трапляється нещасний випадок і мені дзвонять телефоном, я беру такий чемоданчик і можу їхати з ним куди завгодно, хоч за тисячу кілометрів. Він дуже портативний, але й дуже міцної конструкції. Там є все: кров різних груп і універсальна кров, інструменти, стерильні бинти, медикаменти. Приїхавши, я на місці сам-один, без помічників за десять хвилин виконую операцію, її може виконати кожна кваліфікована сестра-жалібниця. Кожний пункт швидкої допомоги має вже такі нашої конструкції чемоданчики. Незабаром ми організуємо так, що не буде медичного пункту на заводі або й аптеки без десятків півтора таких чемоданчиків про запас. Держава дає на це величезні кошти. Не думай, що переливання крові потрібне тільки для пораненого, що втратив кров. Переливання крові- це найкращий, власне, єдиний радикальний спосіб урятувати життя отруєним газами, скажімо, в шахті чи на хімзаводі або опеченому парами чи жаром біля паровика чи мартена. Наш інститут інструктує в цій справі фабрично-заводські медичні осередки. Досі такі отруєні й опечені здебільшого гинули.
— Слухай! — тільки й спромоглася вигукнути Петрова. — Але ж це здорово!
— Безумовно, здорово. Але це ще не все. Сучасна радянська медицина встановила потребу і корисність трансфузії, тобто переливання крові, не тільки у випадках втрати крові та кровотечі різного походження. Ми лікуємо трансфузією від багатьох важких або й зовсім невиліковних раніше хвороб. Хронічне недокрів’я, всі випадки виснаження та перевтоми організму, різні інфекційні хвороби, авітаміноз, цингу, гемофілію, анемію, рахіт, сепсис… — Думбадзе захопився й засипав латинськими назвами, зовсім забувши, що Петровій жодне з латинських слів не зрозуміле.
— Слухай! — знову, вже на повний голос, скрикнула Петрова. — Але ж це здорово!
— Безумовно, здорово! Тільки ти, будь ласка, тихше: у нас тут не дозволяється галасувати, хоч би й од захоплення.
— Тисяча! — подав голос від бутлів з кров’ю Коломієць.
— Стоп! — сказав доктор Івановський.
Професор відхитнувся від стіни і підійшов до столу. Його вдача дивувала. Нервовий, верткий і рухливий, завжди і скрізь, він враз робився спокійний, непоквапливий, але швидкий — тільки переступав поріг операційної і мив руки. Патлання волосся, потирання рук, такий характерний для нього жест, зникав, і разом із ним немовби зникала одна вдача людини і на її місце з’являлася друга. Він мовчав і, здавалося, заощаджував кожний свій жест. Він тільки робив рухи, зв’язані з самою операцією, і віддавав накази підлеглим. Коли траплялося кілька вільних секунд, він одходив отак до стінки і застигав в закам’янілому напруженні.
Він оглянув труп удруге. Труп був такий самий холодний і твердий.
— Натріть спиртом, — наказав він.
Сестри негайно виконали це досить несподіване розпорядження, їм ще ніколи не доводилося натирати спиртом мертвяків.
— Добре розітріть! — підохотив їх професор. — Нехай прочхається.
Сестри почали терти так, що живий би не витримав і закричав. Професор сам підійшов до пульсу. Ніякого пульсу не було.
У мертвих не буває пульсу, хоч би там що.
— Качайте! — кивнув професор докторові Івановському. — Гарячу ванну до ніг і натирати тіло щітками! — наказав він сестрам.
Сестри виконали і це. Під ноги вони поставили миску з гарячою водою, а по шкірі почали злегка постукувати широкими волосяними щітками. Такими, як ми з вами глянсуємо черевики або чистимо штани. Ніколи ще сестрам не доводилося робити гарячу ванну й терти шкіру щітками мертвякові.
Професор знов повернувся до свого місця під стінкою і заплющив очі. Петрова мусила залишити Думбадзе, бо він підкотив уже свого стола з підготованим донором до стола з трупом і стояв з інструментами напоготові.
Петрова стала осторонь і схвильовано замислилась. Вона думала над тим, що допіру почула від Думбадзе. Широкі надзвичайні перспективи того, що вона бачила отут, на цім столі, спливали їй перед очі барвистими картинами і хвилювали її. Палка уява відразу родила їй картини війни, картини бою, картини оборони країни, і вона бачила там застосування щойно побаченого тут.