Емма

Сталося ось що: родина Коулів мешкала в Гартфілді ось уже декілька років. Це були люди надзвичайно гарні: приязні, з широкими поглядами і без надмірних претензій; але з іншого боку, вони були низького походження — зі стану торговців — і якоюсь особливою витонченістю манер не вирізнялися. Коли вони тільки приїхали в ці краї, то жили відповідно до своїх доходів: тихо, уникаючи великих компаній і тому витрачаючи небагато грошей. Але за останні рік-два їх прибутки значно зросли: будинок, що вони мали в Лондоні, став давати більші прибутки, та й взагалі — доля всміхалася їм. Разом із багатством зросли і їхні потреби: захотілося більшого будинку, ширшої компанії. Вони зробили прибудову, збільшили кількість слуг, почали витрачати більше грошей на всілякі потреби; і на цей час своїм багатством і стилем життя поступалися лише гартфілдівській родині. Коули були люди компанійські, мали нову столову кімнату, тож усі налаштувалися на те, що вони даватимуть обіди; і дійсно, декілька заходів уже відбулося, присутніми на них були здебільшого неодружені чоловіки. На думку Емми, вони навряд чи наважилися б запрошувати сім'ї найкращі та найдостойніші — з Донвелла, Гартфілда чи з Рендоллза. Ніщо б не змусило піти її, якби вони запросили; вона жалкувала, що всім відомі доброзичливі манери її батька тільки зменшать ту вагомість, яку вона хотіла б надати своїй відмові. По-своєму, Коули були гідні всілякої похвали, але не їм було визначати умови, на яких вони запрошуватимуть до себе вищі за статусом родини. І урок цей — боялася Емма — зможе подати їм лише вона, бо на містера Найтлі було мало надії, не кажучи вже про містера Вестона.

Але вона встигла визначитися щодо такого запрошення багато тижнів назад, і коли образу було нарешті нанесено саме їй, то це викликало у неї абсолютно інші почуття: у Донвеллі та Рендоллзі свої запрошення отримали, а вони з батьком — ні. Еммі було недостатньо пояснень місіс Вестон: «Навряд чи вони наважаться бути з вами запанібрата, вони ж знають, що ви не обідаєте в гостях». У неї з'явилися сумніви щодо власної здатності відмовити, якби запрошення таки надійшло; а опісля, коли знову і знову виникала думка про те, що на запланованому в Коулів вечорі зберуться саме ті, чиє товариство було для неї таким дорогим, вона вже не знала, чи могла б відповісти відмовою. На тому вечорі мала бути і Гаррієт, і Бейтси. Вони говорили про це позавчора, коли прогулювалися по Гайбері, а Френк Черчілль щиросердо бідкався, що там не буде Емми. «А на завершення вечора будуть танці?» — таким було його запитання. Сама можливість цього ще більше збурила її почуття; і та велична самотність, в якій вона лишилася, була слабкою втіхою, незважаючи на те, що її ігнорування можна було розцінити як комплімент.