Одинадцять хвилин
- Автор: Коэльо Пауло
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: «Софія»
- ISBN: 978-966-8075-94-0
- Переводчик: В. Шовкун
- Жанр: Романы для взрослых
Электронная книга - «Одинадцять хвилин». Краткое содержание книги:
Як правило, такі зустрічі відбуваються, коли ми доходимо до межі, коли в нас виникає необхідність померти й емоційно відродитися. Ці зустрічі нас чекають — але ми здебільшого уникаємо їх. Проте, коли нас опановує розпач, коли нам уже немає чого втрачати або, навпаки, життя приносить нам багато радості, тоді невідоме проявляє себе й наш світ змінює напрямок свого руху.
Але це був рай. Я була землею, горами, тиграми, річками, які впадали в озера, озерами, які перетворювалися на море. Він рухався в мені усе швидше й швидше, і біль змішувався зі втіхою, я могла сказати «не можу далі», але це було б несправедливо — бо в ті хвилини я й він були однією особою.
Я дозволила, щоб він проникав у мене стільки, скільки йому буде треба, його нігті ще впиналися в мої сідниці, а я схилилася, нависаючи над столом і думала, що немає кращого місця у світі, де можна було б так гарно кохатися. Знову скрегоче стіл, знову його дихання стає все частішим, нігті впинаються в моє тіло все глибше, і моя пуцька судомно стискається на його прутні, тіло до тіла, плоть до плоті, кістка до кістки, я знову наближалася до оргазму, він — до свого, і ніщо з цього — ніщо з цього не було БРЕХНЕЮ!
— Нумо!
І я попливла в блаженство разом із ним. То були не одинадцять хвилин, а вічність, то було так, ніби ми обоє вийшли зі своїх тіл і подалися, поєднані глибокою радістю, взаєморозумінням та дружньою приязню, в райські сади. Я була жінкою й чоловіком, він був чоловіком і жінкою. Я не знаю, поки це тривало, але все ніби завмерло в тиші, в молитві, так ніби всесвіт і життя припинили існувати й перетворилися на щось священне, без назви, без часу.
Та коли час повернувся, я почула його крики і закричала з ним, ніжки столу застугоніли по підлозі, й нікому з нас не спало на думку запитати чи з’ясувати, що ж подумають про все це інші.
І він вийшов із мене без попередження і засміявся, я відчула, як моя піхва судомно стислася, я обернулася до нього й теж засміялася, ми обнялися, так ніби оце вперше в житті спізнали радість плотського кохання.
— Благослови мене, — попросив він.
І я його благословила, не усвідомлюючи собі, що роблю. Я попросила, щоб він зробив те саме, й він виконав моє прохання, проказавши: «Хай буде благословенна ця жінка, яка багато кохала». Його слова були гарні, ми знову сплелися в обіймах і так завмерли, не розуміючи, як одинадцять хвилин можуть піднести чоловіка та жінку на таку височінь.
Ніхто з нас двох не стомився. Ми пішли до вітальні, він поставив диск і зробив якраз те, чого я від нього чекала: розпалив вогонь у каміні й налив мені вина.
Потім розкрив книжку й прочитав:
Це прозвучало як прощання. Але воно було одним із найприємніших, які мені довелося пережити у своєму житті.
Я обняла його, він мене обняв, ми лежали на килимі біля каміна. Відчуття повноти ще тривало, так ніби я завжди була жінкою мудрою, щасливою, реалізованою в житті.
— Як ти міг закохатися в повію?
— Спочатку я й сам цього не розумів. Але сьогодні, трохи поміркувавши, я дійшов висновку, що, знаючи, що твоє тіло ніколи не буде цілком моїм, я зміг зосередитися на тому, щоб завоювати твою душу.
— А ревнощі?
— Не можна сказати весні: «От якби ти настала відразу й тривала доти, доки мені захочеться». Можна лише сказати: «Приходь, благослови мене своєю надією і тривай якомога довше».
Це були слова, випущені на вітер. Але мені треба було їх почути, а йому треба було їх сказати. Я заснула, сама не знаю точно коли. Мені приснилася не якась ситуація чи якась особа, а пахощі, які заполонили все.