Застосування практики Європейського суду з прав людини при здійсненні правосуддя: Науково-методичний посібник для суддів

58. Суд вважає, що подібні подробиці, безперечно, є інформацією, що належить до «приватного життя» заявника, і що захід, який розглядається, призвів до розширення кола осіб, ознайомлених з цими подробицями. Таким чином, заходи, вжиті судом, є порушенням права заявника, гарантованого йому статтею 8 Конвенції («З проти Фінляндії», ухвала від 25 лютого 1997 року, Звіти про ухвали і рішення 1997-і, п. 71).

б. Чи було втручання здійснено «відповідно до закону»

59. Головне питання полягає у тому, чи було втручання здійснено відповідно до пункту 2 статті 8, зокрема чи «відповідало воно закону» та «було необхідним у демократичному суспільстві» з однієї з причин, перерахованих у цьому пункті.

60. Суд нагадує, що фраза «відповідно до закону» вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя в національному праві (порівняйте: «Смірнова проти Росії», заява № 46133/99 і 48183/99, п. 99, ЕСІ-т 2003-іХ (витяги)).

61. Варто зазначити, що Апеляційний суд, переглянувши справу, дійшов висновку, що опрацювання суддею суду першої інстанції особистої інформації заявника не відповідало спеціальному режиму стосовно збирання, збереження, використання та поширення інформації, що належить до інформації про психіатричний стан відповідно до статті 32 Конституції та статей 23 та 31 Закону України «Про інформацію» 1992 року; це рішення не було оскаржене Урядом. Більше того, Суд зазначає, що деталі, які розглядаються, не могли вплинути на результат судового процесу (тобто встановлення того, чи заявлене висловлення було зроблено, і оцінку того, чи було воно наклепницьким; порівняйте: «З проти Фінляндії», пп. 102 і 109), запит Новозаводським судом інформації був непотрібним, оскільки інформація не була «важливою для розслідування, досудового слідства чи судового слухання», і, таким чином, був незаконним згідно зі статтею 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» 2000 року.

62. Суд вважає, що з причин, викладених вище, мало місце порушення статті 8 Конвенції. Він не вважає за доцільне перевіряти відносно цього заходу, чи були дотримані інші умови пункту 2 цієї статті.

В. Тацій зазначає, що положення п. 2 ст. 15 КПК щодо заборони збирання, зберігання, використання та поширення інформації про приватне життя особи без її згоди, крім випадків, передбачених КПК, стосується лише інформації, отриманої в ході кримінального провадження[159]. Офіційне тлумачення положень частин 1, 2 ст. 32, частин 2, 3 статті 34 Конституції України дане в рішенні Конституційного Суду України[160] № 2-рп/2012.

У цьому рішенні КСУ зазначається, що інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та членами її сім'ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посади, пов'язаної з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною; збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.