Вовк-тотем

Ян Ке сердито обізвався:

— Монгольські вовки, чорт би їх забрав, і справді лихі, а плодовиті — ще більше за китайців, ще й риють такі глибокі нори, щоб сховати свій виводок! Через такий собі заплутаний пологовий будиночок ми з тобою даром півдня витратили… Краще спочатку поїмо щось, я зголоднів.

Чень Чжень пішов до коня, відв’язав від сідла парусинову торбинку для книжок і повернувся до входу в печеру. Хуанхуан, побачивши цю землисто-жовтого кольору масну торбинку, миттю замахав хвостом, розкрив пащу і, похекуючи, підбіг до господаря. Він знав, що в цій торбинці Чень Чжень носив їжу, коли ходив на полювання з собаками. Чень Чжень відкрив торбинку, вийняв звідти невеликий, у півдолоні, шматок м’яса і віддав його Хуанхуану, решту залишив для Ерлана, який ще не повернувся, через що Чень Чжень уже трохи хвилювався. Взимку і навесні зарості очерету є «царством вовків», тож якщо вони заманять Ерлана до своєї зграї, йому буде непереливки. Ерлан — «основна сила» в охороні овець, тому якщо нинішній «похід» завершиться невдало, ще, чого доброго, не стане такого визначного «вояки», то всю операцію слід буде вважати суцільним збитком.

Хуанхуан їв м’ясо і помахував хвостом. Він — кмітливий собака: завжди, коли зустріне лисицю, зайця або дзерена — відразу виявляє всю свою хоробрість і сміливість, але коли зустріне вовка — діє за обставинами: якщо собак зграя, а вовк — один, він люто кидається вперед в атаку, але якщо такої значної допомоги немає, то він не вихваляється марно й сам на сам з вовком у сутичку не вступає. Щойно він «дезертирував» з-під очеретяних заростей і не побіг допомагати Ерлану саме тому, що побоявся наштовхнутися в очереті на цілу вовчу зграю. Хуанхуан вміє берегти себе, і це — також одна з його здібностей. Чень Чжень дуже любив цього розумного собаку і не звинувачував його в зраді товариша, однак з початком весни йому дедалі більше подобався Ерлан. Його звірина натура ніби стала ще сильнішою і ніби ще більше закрилася для людини. У цьому світі з його жорстокою конкуренцією окрема нація насамперед потребує звіриної сміливості й характеру, оскільки без них жодна мудрість і культура не матимуть на що спертися. А коли нація втрачає свій характер, їй залишається тільки животіти, сподіваючись на родинні зв’язки й будування мурів, визнавати себе покірними підданими й розмножуватися, як кролики й щури. Він підвівся, узяв підзорну трубу й спрямував її на очерет у північно-західному напрямку, сподіваючись з’ясувати, де подівся Ерлан.