Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник

У цьому місці авт. закортіло вставити своє скромне, примирливе слово, він був уже ладен визнати, що його клопіт із курткою мізерний порівняно зі складними проблемами, що стоять перед цими замученими людьми, які не мають права навіть відчинити вікно у своєму власному домі; врешті, його біда справді була не така страшна, як спершу здалося. Втримав його від цього скромного, може, й не примирливого — бо ж він не сварився зі співрозмовниками,— а, швидше, співчутливого слова Курт Гойзер. Це він виголосив своєрідну заключну промову, загородивши авт., не погрозливо, а швидше благально, дорогу, коли той, з плащем і кепкою в руках, коротко попрощавшись, рушив до дверей.

Що стосується Курта Гойзера, то авт. довелося переглянути чимало своїх оцінок, складених наперед; після всього, що він чув про нього, Курт уявлявся йому чимось середнім між гієною і вовком, безоглядним трубадуром економіки; а придивившись ближче, авт. побачив, що очі в нього просто лагідні, вони тільки формою схожі на материні; безперечно, в цих круглих, карих, сміливо скажемо: ніжних, як у лані, очах Лоттина глузлива суворість і майже розпачлива гіркота були набагато пом'якшені, що могло походити тільки від його батька Вільгельма, з його роду, але не від діда. Зважаючи на те, що всі успадковані риси багатьох пов'язаних з Лені осіб походять з географічного трикутника Верпен — Тольцем — Лісеміх, годилося б, мабуть, скласти тиху хвалу його буряковим полям, дарма, що вони породили й Пфайферів. Безперечно, Курт Гойзер був чуйний чоловік, і хоч час квапив, треба було дати йому змогу висловити ту чуйність. Він не побоявся покласти авт. руки на плечі, і в цьому жесті знов не було ні запопадливості, ні зверхності, тільки вияв своєрідного братерства, який жорстоко було б лишити без відповіді. «Послухайте,— тихо сказав він,— ми не хочемо, щоб ви пішли від нас під враженням, ніби тітку Лені захопила жорстока соціально-історична машина, невблаганний процес, який руйнує застарілі звичаї і якому підлягаємо й ми; певне, так і було б, якби ми здійснювали це примусове виселення несвідомо, нерозважно й бездушно. Але це не так. Ми здійснюємо його свідомо і не бездушно, принаймні радимося зі своїм сумлінням. Я не заперечую, що на нас тиснуть власники сусідніх земельних ділянок і будинків. Але ми досить сильні, щоб опертися їм і відповідно домогтися відтягнення терміну. Так само я не буду заперечувати, що в нашого діда запальна, нестримна вдача, але ми могли б його знов утихомирити і надалі покривати квартирну платню тітки Лені з власної кишені, як це триває вже роками, коли не десятиріччями. І знов настав би мир і спокій. Зрештою, ми її любимо, багато що завдячуємо їй, і її дивацтва здаються нам швидше милими, ніж неприємними. Я обіцяю вам і уповноважую вас далі передати мою обіцянку: якщо завтра вранці її виселять і приміщення звільниться, ми з братом негайно сплатимо рахунок і виконаємо всі свої зобов'язання — для неї вже готове гарне поменшання в одному з наших житлових комплексів, щоправда, не таке, щоб у нього можна було підселяти десять піднаймачів. Ні, не таке. Але достатнє для її сина і, можливо, для коханця — ми їх не збираємося розлучати. Йдеться про щось інше, я не посоромлюся назвати це виховними заходами, дбайливою опікою, яку, на жаль, доводиться здійснювати досить брутальними засобами державних виконавчих органів. Адже немає приватних виконавчих органів. Операція буде коротка й болісна, але опівдні все вже скінчиться; і якщо тітка Лені не сприйме всього цього з перебільшеною вразливістю — на жаль, від неї такого можна сподіватися,— то надвечір буде вже в приготовленому для неї помешканні. Ми вже домовилися також, що зразу ж, як тільки вона переселиться, викупимо чи відкупимо її улюблені старі меблі. Все це ми робимо з прихильності до тітки Лені, більше з виховною метою, аніж з принципу. Ви, мабуть, недооцінюєте соціологічної гострозорості власників рухомого й нерухомого майна, але я признаюся вам: вони вже давно добачили, що саме в таких великих помешканнях старих будинків, відносно дешевих, зручних і т. д., утворюються ті осередки, що оголошують війну нашому суспільству, побудованому на домаганні успіху. Великі заробітки чужоземних робітників можна з погляду економіки виправдати тільки в тому разі, коли частину їх забирає квартирна платня і таким чином ті гроші, як завжди, залишаються в країні. Троє турків заробляють разом дві тисячі з гаком марок — це просто злочин, що вони з тих своїх заробітків віддають за кімнату, разом із доплатою за користування кухнею та ванною, всього сто марок. Це тільки п'ять відсотків, а тим часом звичайному робітникові доводиться платити від двадцяти до сорока відсотків Гельцени заробляють разом десь дві тисячі марок, а платять сто сорок за мебльоване поменшання. З португальцями те саме. Тут просто умови вільної конкуренції перекручено в такий спосіб, що якби він набув поширення, то справді підірвав би, зруйнував, позбавив змісту одну з основних засад нашого суспільства, побудованого на домаганні успіху, засад незалежно-демократичної правової держави. Тут порушено принцип однакових можливостей, розумієте? Одночасно з цим економічним антипроцесом відбувається й моральний, а це ще небезпечніше. Такі стосунки, які панують у помешканні тітки Лені, породжують комунальні, щоб не сказати комуністичні, ілюзії, мрії про якусь ідилію. Вони стають страшною заразою, сіють... ну, може, й не проміскуїтет, але проміскуїтивізм, що повільно, проте невпинно підточує мораль та доброзвичайність і виставляє на сміх індивідуалізм. Я міг би вам навести й ще кілька, може, навіть з півдесятка доказів, і всі переконливі. Одне слово, це не якісь там особисті заходи проти тітки Лені, не вияв гніву чи помсти, а навпаки, симпатії і, щиро сказати, якогось теплого почуття до цього милого анархізму. Так, признаюся, навіть заздрості... Але вирішальне значення має інше міркування: такі помешкання — цей висновок грунтується на докладному аналізі, зробленому нашим товариством,— стають розсадниками... скажімо без зайвих емоцій, комунальної філософії, яка сіє потім утопічні ідилії і мрії про побутовий рай. Дякую, що ви терпляче вислухали нас, і якщо колись матимете скруту з помешканням, то ми будемо раді — не послуга за послугу, а тільки з прихильності — стати вам у пригоді».