Пригоди в оргазмотроні
- Автор: Тернер Крістофер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-512-4
- Переводчик: Назар Агаджанян
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Пригоди в оргазмотроні». Краткое содержание книги:
Книжка британського дослідника Крістофера Тернера в деталях простежує інтелектуальну історію Райха у різних контекстах: становлення психоаналізу та університетське життя студентів в Австрії після Першої світової війни; формування нацизму в Німеччині та його розповсюдження Європою у 1930-х роках: настрої, страхи, інтелектуальні пошуки, розчарування, шлях вічного емігранта, неймовірна популярність, знищення наукового доробку Райха американською владою, суд, арешт, смерть у камері за кілька днів до звільнення. У цій біографії — непересічна особистість, неординарний науковець, роботи якого виходять за межі наукових канонів та знаходяться у сірій зоні між наукою та псевдонаукою.
Зрештою, само собою питання Райхового психічного здоров’я стало темою, що потребувала офіційного вироку від сім’ї Фрейда. Пророцтво Анни Фрейд, що «це завершиться недугою», можна розглядати як самодостатнє: вердикт у цій справі був не так діагнозом, як виконавчим рішенням, прийнятим для захисту психоаналізу від того, що його охоронці вважали відхиленням від його природного курсу. Однак прийнята ними постанова-образ Райха згодом викристалізується поміж його сучасників у форму глибоко прихованої істини.
Райх повернувся на континент. Намагаючись знову потрапити до Данії, він ризикнув, подорожуючи назад через Німеччину, і на три години зупинявся в Берліні. «Те, що можна було побачити на вулицях, заганяло в стрес, — писав він. — Повсюди були солдати; люди виглядали пригніченими, ними керувала апатія; стояла доба нервового неробства»{263}. Райх упізнав колишнього товариша, але уникнув можливості привітатися з ним, бо ж знав, що багато комуністів навернулися до нацизму; йому казали, що, відколи той поїхав, цілі дивізії комуністичного «Арбайтверу» долучилися до нацистських штурмовиків.
У ресторані, що на залізничній станції, Райх зустрівся з однією зі своїх коханок — танцівницею-авангардисткою, хореографом Ельзою Лінденберґ. Вона була блондинкою, арійкою і на дев’ять років молодшою за Райха. Вперше вони зустрілися на першотравневому параді 1932 року. «Я дізналася про Віллі Райха, коли ночами гуляла Берліном із баночкою клею та антигітлерівськими плакатами», — Ельза Лінденберґ згадувала в інтерв’ю німецькому телебаченню наприкінці 1980-х. «Віллі сказав мені, що його випроторили з партії», — пригадує Ельза. Запитавши, що той робитиме далі, він відповів, набундючившись: «Я продовжуватиму!».
Для Лінденберґ діонісійська естетика сучасного танцю містила інтимний зв’язок із сексуальною свободою. 1919-го — рік, коли Райх зустрів Фрейда — Лінденберґ виграла стипендію до «класу обдарованих» школи Гелен Ландж у Берліні. Згодом вона продовжила навчання і отримала диплом у школі Лабан, якою керувала Ґерта Файст, ентузіастка «Freikörperkultur» (вільний рух тіла), яка прославилася своїми виступами голяка і вірою в лікувальні властивості голого танцю. Від 1927 до 1933 року Лінденберґ танцювала в муніципальній опері Берліна, де засновник сучасного танцю Рудольф фон Лабан був директором балету.
В «Імперії екстазу: нагість та рух у німецькій культурі тіла у період між 1910 та 1935 роками» історик танцю Карл Топфер пише про радикальний, шалений, «експресивний» стиль, який практикував Лабан: «Німецький танець зрівняв звільнене тіло не із потужною силою, що є ознакою широкого спектру емоцій, але із здатністю ознакувати чи то пережити єдину, величну, верховну емоцію: екстаз»{264}. Екстаз, як показували, наприклад, в однойменному фільмі 1933 року, у якому Геді Ламар крупним кадром б’ється в судомах першого знятого в історії людства на камеру (симульованого) оргазму, багато прихильників культури людського тіла вважали тим, що повернуло віддалений, механізований об’єкт сучасності (людину) назад до гармонії з її тілом, природою та підсвідомим ритмом життя.
Хоча Енні Райх і толерувала Райхові зради, серйозність його стосунків із пані Лінденберґ суттєво посприяла розриву їхнього шлюбу. Енні Райх написала Лінденберґ: «Ваше щастя збудується на моїх сльозах»{265}. Єва Райх якось сказала, що Лінденберґ, без жодного сумніву, була коханням Райхового життя: «Ельза Лінденберґ мені дуже подобалася. Вона була доброю до мене, коли я ще маленькою дівчинкою дуже цього потребувала… Коли я вперше зустріла її, вона була просто божественною. Балерина Берлінської опери, що танцювала в ансамблі, вперше я побачила її в “Петрушці”[43]. Вона, здається, виводила ведмедя — так красиво. Я не заперечувала, аби батько обрав її замість моєї матері. Правду кажучи, я й сама в неї дещо закохалася».
Після того, як наступного року владу узурпували нацисти, добре знану комуністку Лінденберґ звільнили з Державної опери разом з її єврейськими танцюристами, звинувативши їх у «державоруйнівній діяльності»{266}. Було виписано ордер на її арешт, а її квартиру обшукали (як і Райхову за рік до того), і їй також треба було втекти з міста.
43
«Петрушка» — балет Ігоря Стравінського, написаний для Дягілевської балетної трупи.