Прощення

— Або? — питає Білий.

— Або дам їх перерізати тобі, — тихо додає Махер. — Mммм, цей запах вугілля і людського поту, так гарно, він нагадує мені дитинство. А завтра до того ж Попільна середа. Господи, іноді мені здається, що мені вже кілька мільйонів років.

— Хто члени «Великого Орка»?

Махер дивиться на Білого спідлоба і запалює цигарку.

— Ммммм, які ж смачні ці цигарки. Ви знаєте, кожну цигарку треба курити з насолодою, ніби вона остання, тільки тоді куріння винагороджується.

Махер випускає кілька кілець диму в холодну ніч. Мовчить. Згодом продовжує.

— Я припускаю, що ви вже зустрілися з нашою колегою Магдою, і з пані Ґрін також, оскільки сьогодні її безуспішно шукають по всьому місту. Потім Свинко і нещасний Ґрам, там, на протилежному боці цієї площі, — Фаркаш і Ковач, яких я теж сьогодні не бачив, Кирилов, якого ви, мабуть, не знайдете, ну і, звісно ж, мій мучитель, мер Вода. Членів є більше, але я інших не знаю. Про ворожку вам, напевно, відомо. Хоча незабаром її тут більше не буде — подасться до зірок. Дивіться.

Махер показує на кулю з емблемою «Культурної столиці Європи». Два працівники якраз підвели до неї підсвітку. Біля кулі на стіні архієпархії блимає неоновий надпис: blue night dancing

Махер спостерігає за реакцією Білого.

— Багатьом те, що сталося з архієпархією, здається катастрофою. А як на мене, відкриття стриптиз-бару в їхніх славних приміщеннях відображає глибоку істину про Марибор. Можливо, нам потрібно ще більше стриптиз-клубів. Я маю на увазі не дівчат. Нашому суспільству потрібен публічний стриптиз, щоб побачити, в кого кров гарячіша. Ви знаєте, як кажуть в Похор’ї: байдуже, яка вона, головне, аби моя.