Віннету ІІІ

Через кілька хвилин Ґусті повернулася й повідомила:

— Донья Ельвіра згодна прийняти вас, хоч зараз і не час для аудієнцій.

— Час для аудієнцій? — здивувався я. — У шинкарки?

Але Ґусті у відповідь тільки знизала плечима.

— Вона суворо дотримується годин прийому. Щодня з одинадцятої до дванадцятої вранці і з шостої до сьомої вечора. В інший час вона не приймає нікого, якщо тільки в людини немає хороших рекомендацій.

— Он воно як! Дуже дякую, Ґусті, — засміявся я. — Правду кажуть, що добрі сусіди — найближча родина.

— І не кажіть! Ну що ж, ходімо, я проведу вас.

Вся церемонія скидалася на візит до персони щонайменше державної ваги. Мене привели у крихітний передпокій, посадили й веліли чекати, поки за шторою не пролунає дзвіночок.

Після півгодинного очікування дзвіночок нарешті продзвенів, і я переступив поріг заставленої меблями кімнати. На стінах висіли картини в рамах, на столах, столиках і полицях лежали пошарпані віяла, чашки, кавники, сумочки, мереживні серветки, що мало означати пишність оздоблення кімнати донни Ельвіри. Господиня сиділа на канапі, спираючись рукою на підлокітник, з якого показово звисала якась карта. На її колінах лежала гітара, поряд — незакінчена вишивка. Перед нею, затуляючи світло з вікна, стояв мольберт із двома аркушами паперу, на одному з яких була зображена голова чи то жінки, чи то кішки, другий ескіз був явно на зоологічну тему, тільки зображену тварину я так і не зміг ідентифікувати.

Я низько вклонився. Однак мені здалося, що донна Ельвіра не помітила моєї появи в кімнаті. Вона замислено розглядала стелю, на якій я нічого гідного уваги не помітив, хоч і намагався. Раптом вона різко повернула голову до мене і запитала:

— Яка відстань від Землі до Місяця?

Я не дуже здивувався, бо очікував екстравагантної поведінки, тож відповів у тому ж стилі:

— П’ятдесят дві тисячі миль щопонеділка, а щосуботи всього п’ятдесят тисяч.

— Правильно, — відповіла вона.

Господиня знову втупилася у стелю, а тоді запитала:

— З чого роблять родзинки?

— З винограду.

— Знову правильно!

Ще один довгий погляд на стелю, а тоді нове питання:

— Що таке Poil de chivre[30]?

— Вовняна тканина по ескудо за п’ятнадцять ліктів, але зараз вона не в моді.

— Вітаю вас, сеньйоре, ви чудово впоралися з усіма завданнями. Авґуста рекомендувала мені вас як дуже вчену людину, яка просить про мою ласку. А оскільки я не розкидаюся своїми милостями, то спершу взяла на себе сміливість проекзаменувати вас. Я вибрала найскладніші запитання із різних галузей людського знання, і ви блискуче витримали випробування, хоч зовні ви більше схожий на ведмедя, ніж на вченого. Але Авґуста попередила, що ви вчилися в багатьох університетах і побували в багатьох країнах. Сідайте, сеньйоре.