Гордість і упередження і зомбі
- Автор: Остин Джейн, Грэм-Смит Сет
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 978-966-500-783-8
- Переводчик: Роксоляна Свято
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Гордість і упередження і зомбі». Краткое содержание книги:
Так починається «Гордість і упередження і зомбі», розширена версія улюбленого роману Джейн Остін, до якого тепер увійшли цілковито нові епізоди — сцени безжальних зомбівських безчинств. Іще на початку ми дізнаємося, що тихі села Англії охопила загадкова моровиця, внаслідок якої мертві... почали оживати! Тепер у відважної Елізабет Беннет немає вибору: вона мусить порятувати батьківщину від нечисті. Та вже невдовзі від таких шляхетних намірів її відволікає гордовитий і бундючний містер Дарсі. З його появою на читача чекає розкішна комедія характерів, сповнена майстерних словесних поєдинків між двома закоханими, а також не менш брутальних реальних поєдинків на кривавому полі бою. Чи зуміє Елізабет побороти сатанинське поріддя? І чи зможе подолати соціальні упередження, властиві класові дрібноземельних дворян? Сповнений романтики, сердечних мук, сутичок, канібалізму й тисяч трупів на різних стадіях розпаду, роман «Гордість і упередження і зомбі» перетворює шедевр світової літератури на щось таке, що вам справді захочеться прочитати.
ДЖЕЙН ОСТІН — авторка романів «Розум і почуття», «Менсфілд-Парк», «Емма» та інших шедеврів британської літератури.
СЕТ ҐРЕМ-СМІТ колись прослухав курс із англійської літератури. Нині проживає в Лос-Анджелесі.
— О, де ж мій дядечко? — вигукнула Елізабет, підхопившись. Не можна було гаяти ані хвилини. Проте щойно вона сягнула порога, як слуга прочинив двері — і в кімнату увійшов містер Дарсі. Побачивши її бліде й розгублене обличчя, він завмер; та, перш ніж вигадав, що сказати, вона поспіхом вигукнула:
— Перепрошую, але я змушена з вами попрощатися! Я маю чимшвидше знайти містера Ґардінера. Справа нагальна, й баритися не можна!
— Господи, що сталося? Я вас не затримуватиму, але дозвольте мені чи слузі розшукати містера й місіс Ґардінер. Вам погано, вам не варто йти самій!
Елізабет завагалася, проте її коліна підгиналися й вона розуміла, що від її участі нічого на краще не зміниться. Вона підкликала слугу й попросила негайно привести пана й пані. Та голос у неї так тремтів, що слова ледве можна було розібрати.
Коли той вийшов, вона, знесилена, опустилася на стілець. Вона здавалася такою слабкою, що Дарсі не міг її полишити, а тому м’яко і співчутливо промовив:
— Дозвольте мені покликати вашу покоївку. Що покращило б ваш стан? Я можу принести трави кампо. Вам недобре?
— Ні, дякую, — відповіла вона, намагаючись опанувати себе, — зі мною все гаразд, я просто отримала жахливі новини з Лонґборна, й це мене засмутило.
Елізабет розплакалася й певний час і слова не могла промовити. Завмерлий у нестерпному очікуванні, Дарсі лише занепокоєно щось промимрив і спостерігав за нею у співчутливій мовчанці. Нарешті вона сказала:
— Щойно прийшов лист від Джейн зі страшними новинами. Ми не зможемо це приховати. Моя молодша сестра в руках у містера Вікгема. Вони втекли з Брайтона, і ви достатньо добре його знаєте, щоб здогадатися, що буде далі. У неї немає ані грошей, ані зв’язків, які могли б схилити його до шлюбу, — вона пропала навіки.
Дарсі приголомшено завмер.
— І я, — додала вона ще схвильованіше, — могла тому запобігти! Адже я знала, що він за людина. Якби ж я розповіла родині бодай дещицю з того, про що мені було відомо! Якби вони знали, який він насправді, цього б не сталося. Проте нині... нині вже пізно.
— Мені боляче це чути! — вигукнув Дарсі. — Боляче й гірко. Але ви впевнені, що саме так усе й сталося? Цілковито впевнені?
— О так! Вони виїхали з Брайтона в неділю увечері, і їхній шлях простежили до Лондона, але там слід губиться. Полковник Форстер має підстави сумніватися в тому, що вони мали намір побратися, і підозрює, що Лідію викрадено проти її волі.
— І що вже було зроблено, аби повернути її додому?
— Батько поїхав до Лондона, а Джейн просить мого дядечка негайно прийти на допомогу. Сподіваюся, ми вирушимо десь за півгодини. Але нема на те ради. Як їх знайти? Я не маю ані промінчика надії.
Містер Дарсі мовчки похитав головою.
— Коли я довідалася про його істинну натуру. якби ж знаття! Проте я боялася перейти межу і вчинила страшну помилку!
Містер Дарсі мовчав. Здавалося, він і не чув її, а просто крокував кімнатою у глибокій задумі, звівши брови, з маскою похмурої рішучості на обличчі. І зненацька Елізабет усе зрозуміла. Його добра думка про неї розсипалася на очах під тягарем такої ганьби і переступів її родини. Ніколи ще вона не відчувала так щиро, що могла б його полюбити, як нині, коли надію було втрачено остаточно.
Вона закрила обличчя хустинкою і забула про все довкола. Лише голос містера Дарсі повернув її до дійсності.
— Якби ж мої слова чи вчинки могли вас розрадити! Та я не мучитиму вас порожніми побажаннями, напрошуючись на вдячність. Отож, я так розумію, цей прикрий випадок позбавить мою сестру втіхи побачити вас сьогодні у Пемберлі.
— О, так. Прошу, зробіть мені ласку й попросіть вибачення у міс Дарсі. Скажіть, що нагальні справи змусили нас вирушити додому. Приховуйте нещасливу правду якнайдовше — хоча, звісно, шила в мішку не сховати.
Він запевнив, що оберігатиме її таємницю, ще раз висловив співчуття, побажав, щоб усе завершилося краще, ніж були підстави сподіватися, передав найщиріші привітання її рідним і вийшов з кімнати, кинувши на неї серйозний погляд на прощання.
Щойно за ним зачинилися двері, Елізабет збагнула, що вони, напевно, вже ніколи не розмовлятимуть так по-дружньому. Перед її очима промайнула ціла історія їхнього знайомства, сповненого змін і суперечностей, і вона зітхнула. Раніше вона лише зраділа б завершенню цього спілкування, тож що за дивні почуття змушували її тепер про це жалкувати?
Елізабет було прикро, що він пішов. Вона знала, що не востаннє червоніє за неминучу ганьбу і погубу Лідії, і від того ставало ще гіркіше. Коли вона прочитала другого листа Джейн, усі сподівання на те, що Вікгем одружиться з її сестрою, згасли. Ніхто, крім Джейн, у це не вірив. Поки Елізабет читала першого листа, вона й уявити не могла, що Вікгем викраде дівчину, яку навчали в Шаоліні, — хай навіть ця дівчина була такою роззявою, як Лідія. Однак тепер її подив розвіявся: сестра так прагнула товариства вродливих офіцерів, що виявила необачність, яка і призвела до ганьби.