На волю!

Вогнесерд заплющив очі, пригадуючи сни тих часів, коли ще був кошеням. Прохолодні лісові запахи у ніздрях тепер були найсправжнісінькі, а попереду чекало вояцьке життя. Він відчув, як десь у лапах зароджується нестримна радість, яка, зрештою, затоплює усе його тіло. Тоді, ніби стрепенувшись, він розплющив очі. Із вояцького кубла, ніби у відповідь, на нього зорила інша пара очей.

Тигрокіготь!

Вогнесерд відповів на його погляд, не кліпаючи. Тепер він був вояком. Так, він набув собі ворога — воєводу Клану, але Тигрокіготь сам у цьому винен. Вогнесерд уже не був тим наївним молодим котиком, який колись приєднався до Клану. Він був більший, сильніший, швидший і мудріший. Якщо йому судилося протистояти Тигрокігтеві — так тому й бути. Вогнесерд був готовий до цього випробування.