Сигнали з Всесвіту

— Скажи мені нарешті, що з тобою сталось? — наполягав Краус.

— Не поспішай так, бо нема чого поспішати. Чи, може, ти ніяк не дочекаєшся, поки тобі накинуть петлю на шию?

— Петлю на шию? Чому? — збентежився Краус.

— Доктору Заяцу вдалося використати гравітацію для зв'язку…

— Це, звичайно, чудесно, але який зв'язок має це з шибеницею?

— А ось який… — Мак-Гарді витягнув з кишені круг паперової стрічки і розмотав перед очима у Крауса.

— Контрольний запис з астрогравіметра… Як ти розгадав? Я не розумію ані бельмеса!

— Три хвилясті рисочки — тире. Дві хвилясті рисочки — крапка. Одна хвиляста риска — розділовий знак між словами та фразами, — сказав глухим голосом Мак-Гарді і почав висвистувати сигнали азбуки Морзе.

— Зрозумів: «Повідомлення для «Променя»… — Краус вихопив у Мак-Гарді стрічку з рук і почав читати уголос: — «Увага, увага! На борту вашого корабля перебувають три небезпечні безумці, які називають себе членами «Братства сильної руки». Їхні колеги ховались у Африці. При необережному поводженні з атомною бомбою вони були знищені. Єдиний з них, що пережив вибух, зізнався перед смертю, що це — Грубер та Мак-Гарді. Третього смертельнопоранений не назвав. Ви повинні розкрити самі… Тримайте злочинців у ізоляції та чекайте дальших повідомлень… Президія Всесвітньої Академії наук, Хотенков… Повторюємо: важливе повідомлення для «Променя».

Голос зрадив Крауса.

Жахливо! — прошепотів Мак-Гарді. — Повідомлення я виявив півгодини тому, коли перевіряв апарати. Щастя, що запопав його я, а не хтось із них…

— Даремно себе заспокоюєш. Академія, безперечно, буде повторювати повідомлення доти, поки про нього дізнаються й інші. Ну, що тепер?

— Потягнеш з нами далі чи зрадиш? — запитав замість відповіді Мак-Гарді і одразу ж додав: — Тебе в повідомленні не називають… Але попереджаю, що тобі це все одно не допоможе. Подбаю, щоб ти разом з нами тягнув до кінця…

— Я не маю сумніву щодо цього, адже ти — джентльмен! Але твої побоювання — марні… Зараз важливіше вирішити: що робити?.. Найкраще, гадаю, буде, коли це повідомлення ми приховаємо й покаємось самі. Самокритично битимемо себе в груди, заявимо, що усвідомили злочинність своїх планів і що все спокутуємо сумлінною працею…

— І ти гадаєш, що хто-небудь спіймається на цей гачок? Стань на хвилину на їхнє місце. Чи панькався б ти з своїм найзапеклішим ворогом? Та ти б йому для певності краще скрутив в'язи, як, мабуть, зроблять і нам…

— Не вірю в це. Станемо просто полоненими. Воїнами, які склали зброю до ніг переможця.

— Ти уявляєш собі все ідеально і дуже наївно. Знищать нас, безперечно, знищать, як зробили б це ми, коли б перемогли. Нам не лишається нічого іншого, як утекти, зникнути. На Кварті досить місця, щоб сховатись.

— А що ми зробимо втрьох на незнайомій планеті, повній небезпек? З одного боку нам загрожуватиме голодна смерть, з другого — перспектива бути розтерзаними чи розчавленими, — не забувай про дванадцятиногого ящера та про квартян! І найбільша небезпека — це те, що нас можуть виявити і спіймати. Чи ти гадаєш, що нас не будуть переслідувати?

— А ти вважаєш за краще власноручно накинути собі зашморг на шию? Тільки втеча дає нам надію на порятунок! Але ми не повинні піти з голими руками. Захопимо з собою «Стрілу» чи «Ластівку», зброю і апарати. А з квартянами згодом можемо так потоваришувати, що вони стануть нашими спільниками. Потім порахуємось і з товаришочками. Можливо, що таким чином навіть швидше здійсниться наша давнішня мрія.

— Ну, гаразд, а як ти тепер сподіваєшся потрапити вниз? Нас змінять не скоро, а до того часу Мадараш може виявити повідомлення, адже він час од часу оглядає астрогравіметр. Зіпсувати прилад — не варто. Мадараш замінить його іншим.

— Я завжди казав, що тобі бракує кмітливості. Рішення дуже просте: запропонуємо керувати «Променем» з планети. Адже це не становить ніяких труднощів…

Мадараш з цією пропозицією не погодився.