У пастці

— Ти не забереш її.

— Ти можеш теж поїхати.

— Я не можу поїхати звідси, — сказав він.

— Чому?

— Не будь йолопом, — вибухнув він. — Ти знаєш чому. Бо… — Голос його поволі завмер.

Я сказав:

— Регіна буде там, де будеш ти. Варто тобі подумати про неї, як вона буде з тобою.

Ніякої реакції.

— Її нема у цій кімнаті. Вона у твоїй голові. Ти можеш вийти звідси і забрати її з собою.

Ніякої реакції.

Я підійшов до каміна й зняв картину. Обличчя Регіни всміхалось, сповнене життя. Ліву ніздрю слід було вималювати краще, — подумав я.

Дональд і не пробував мене зупиняти.

Я доторкнувся його руки.

— Давай виведемо твою машину, — сказав я. — І поїдемо до мого помешкання. Негайно. Коротка пауза. — Вставай, — сказав я.

Він почав надсадно плакати.

Я глибоко зітхнув. — Годі, — сказав я трохи перегодом. — Бензин у тебе є?

— Ми зможемо заправитись… на шосе… — відповів він, шморгаючи носом.