В океані
- Автор: Панов Николай Николаевич
- Серия: Орли капітана Людова #2
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Т. Черторижська
- Жанр: Морские приключения
Электронная книга - «В океані». Краткое содержание книги:
Повість В океані веде читача в балтійське приморське містечко, в шведський і норвежський порти, біля яких лежить шлях експедиції радянських кораблів. Орли капітана Людова, діючи вже в післявоєнні роки, руйнують хитрий задум заокеанських диверсантів.
— По місцях стояти, на якір ставати! — гримів голос капітана Потапова.
— Віддати лівий якір!
І трохи згодом:
— Віддати правий якір!
— Капітан, штурман, заступник по політчастині — до мене! — пролунав голос Сливіна, що перекрив гуркіт якірних ланцюгів.
Прожекторний промінь мчав над містком у темряву. Дощ стікав тонкими струминками з лакованих козирків кашкетів. Капітан першого рангу вийняв цигарку і, забувши запалити, м'яв мундштук у мокрих пальцях. Але гучний голос начальника експедиції був сповнений упевненості й сили — таким голосом віддавав він накази у воєнні дні, під дулами фашистських батарей.
— Капітане! — командував Сливін. — Тільки-но уточню обстановку — знімемо док з мілини, відведемо на глибоке місце. Ваше завдання — в найкоротший строк завести нові буксири.
— Буде виконано. — Залите дощовими струменями обличчя Потапова не здавалося більше меланхолійним, збуджено горіли очі.
— Штурмане! — повернувся Сливін до Курнакова. — Визначте глибини навколо. Дайте мені місце поблизу — достатньої глибини для постановки доку на якір. Коли знімемо док з мілини — весь час доповідатимете особисто мені про зміни глибин.
— Єсть! — сказав уривчасто Курнаков.
— Юхиме Овдійовичу! — глянув Сливін на Андросова, який щойно збіг на місток. — Мобілізуйте весь особовий склад — на чолі з комуністами й комсомольцями — на негайне виконання наказів. З'ясуйте, що з Птициним»
— Боцман Птицин керує вибиранням порваних тросів, — доповів Андросов. Вода капотіла з козирка його кашкета, ван хотів витерти пальцями козирок, але криголам хитнуло, Андросов ухопився за поручні. — Я тільки що говорив з Птициним.
— Доповідали тут, що його зачепило тросом…
— Птицин був на кормі, коли лопнули буксири. Він упав, а зараз знову на ногах, відмовився піти в лазарет… Він комуніст і агітатор, — просто сказав Андросов.
Курнаков пройшов у штурманську рубку. Раптом відчув себе дуже втомленим, давалися взнаки довгі години напруженої вахти. Дивився немов у сні, як Ігнатьєв і Чижов схиляються над навігаційною картою.
— Якщо недостатньо врахували дрейф, хоч на градус допустили помилку в обчисленні, — говорив Чижов, — це, товаришу лейтенант, — він прикинув на папірці, — через шістдесят миль дає вже відхилення на милю, навіть при нашому ході… От і виходить: сім баб — сім рад, а дитя безпупе…
Чижов скорився, коли начальник штабу прийняв рішення не йти з містка, але тепер, після аварії, треба було розважити душу. Це чудово розумів Курнаков.
— Та ж не було помилки в обчисленні! — гаряче заперечив Ігнатьєв. — Прекрасно знаєте, товаришу третій помічник, урахували й вітер, і течії, весь час контролювалися по глибинах. Начальник штабу попереджав, що маячний вогонь відкрився надто пізно.
— Значить, залишається припустити, що маяк Скумкам якимсь чином перемістився на милю до норду? — насмішкувато сказав Чижов.
Курнаков стрепенувся. Сну як не було. Якась, іще невиразна, догадка майнула в глибині свідомості. Перемістився на милю до норду! В пам'яті постала розповідь Олсена про бергенську розмову… Трап, пастка… І всі ці незвичайні події, починаючи з того, що трапилося в базі…
В рубку поспішно ввійшов Олсен. Його схвильоване, худе обличчя блищало від вологи. Хвилюючись, він заговорив по-норвезьки, потім перейшов на англійську.
— Вогонь маяка Скумкам зник! — вигукнув лоцман.
Усі кинулися на місток.
Кінчалася коротка ніч. Синювате присмеркове світло просочувалося крізь мокру повсть хмар. Ясніше виділялась поверхня моря. Проте було ще досить темно, щоб побачити маячний вогонь. І вони побачили його: як раніше, сяяла крізь мокру півімлу біла світлова пляма на чорному горизонті.
— Ось же він світить, маяк! — крикнув Олсенові Чижов.
— Але його щойно не було, — сказав Олсен.
— Погаслий маячний вогонь засвічено знову, — доповів Жуков від сигнальної щогли.
Білий вогонь маяка Скумкам світив спокійно й рівно, звідки й повинен був світити, як показувала компасна картушка, що мерехтіла біля борту. Ясно уявили собі штурмани приземкувату круглу башту на маленькому острівці з сяючим ліхтарем на її вершині. Вони прекрасно пам'ятали малюнок і опис цього маяка на сторінках лоції Північної Норвегії.
— Начебто не на тому місці він засвітився, де раніше горів, — ледве не сказав уголос Жуков, що весь час не зводив очей з горизонта. Але відразу ж подумав, що міг помилитися. Навіть напевне його ввело в оману переміщення борту «Прончищева», який увесь час повертався на відданих якорях під тиском вітру й хвиль…