Джури козака Швайки
- Автор: Рутківський Володимир Григорович
- Серия: Джури #1
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-98-6
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Джури козака Швайки». Краткое содержание книги:
Його дивовижні герої — Грицик та малий волхв Санько, юний богатир Демко Дурна Сила, його мама-велетка, невловимий козак Швайка зі своїм вірним вовком Барвінком та їхні численні друзі — з честю виходять із найскладніших ситуацій.
А небезпека чигає на кожному кроці, а надто, коли ти зважився підняти шаблю на могутню татарську орду, а за твоєю спиною — майже нікого...
- Може, зняти його стрілою? - запропонував один.
- Ти що - здурів? - обурився інший. - Тоді всю татарву здіймемо на ноги!
- Стріла не годиться, - підтвердив Мацик. - Думайте, хлопці, далі.
- Де ваші ножі? - раптом почулося позад них.
Братчики стрепенулися, як ошпарені.
- Хлопці, звідкіля вас принесла нечиста сила? - стиха зойкнув Мацик. - Нам же Швайка за вас голови повідриває!
- Де ножі? - повторив Грицик.
- Ось, - сторопіло відказав Мацик і ляснув по мішку, що лежав перед ним. - Гей, що ви робите?
Проте було вже пізно. Грицик підхопив мішок, і вони з Саньком, мов два вужики, заструміли до вартового.
- Ну, тепер пропали! - у відчаї прошепотів Мацик. Він не вірив, що хлопцям вдасться прослизнути повз вартового, як не вірив і в те, що Швайка пробачить йому загибель хлопців. Але як тепер бути, він не знав. Лишалося тільки взяти на приціл вартового й чекати, що ж буде далі.
До вартового було з сотню кроків. Вже на півдорозі Грицик зрозумів, що Мацик мав рацію: повз нього й миша не проскочить.
Грицик зупинився, зачекав, доки до нього підповзе Санько й попрохав:
- Саньку, заворожи його! Зроби так, щоб він заснув, чи що…
- Спробую, - пообіцяв Санько.
А Мацик з товаришами не зводили погляду з вартового, що, як і перед цим, насторожено водив головою на всі боки. Зненацька той завмер, начебто щось запідозрив… Мацик звів лука і натяг стрілу.
- Як тільки він зрушить з місця - стріляйте, - звелів товаришам.
Проте вартовий рухатися не поспішав. Як і раніше, він боком сидів на коні і схиляв голову набік так, начебто прислухався до того, що діється в траві.
Це тривало, здається, цілу вічність. Нарешті вартовий стріпнув головою і випростався. І в ту ж мить Мацик почув шурхіт - то поверталися Грицик з Саньком.
- Все гаразд, - шепнув Грицик Мацикові. - Я передав ножі крайньому дядькові.
Мацик пальцем поманив хлопців углиб балки, міцно притис їх до себе і розчулено прошепотів:
- Ну, хлопчики… вік Бога за вас молитиму!
І тут же відважив їм по доброму потиличнику.
- За що? - зойкнули Санько з Грициком.
- Самі знаєте… Трохи серце не розірвалося. Ну, хіба ж так можна? А якби з вами щось трапилося - що б я казав Швайці?
У козацькому таборі тим часом панувало пожвавлення. І було від чого: до байраку з невидимого татарській сторожі боку підходили перші табуни. То тут, то там чулося:
- Кось…кось… На хлібця…
То піші козаки приманювали коней.
А по той бік пагорба татарський табір почав стихати. Лише відбивалися на легких хмарках заграви від численних ординських вогнищ та маячіли на пагорбах кінні постаті. Та оскільки в степу вже десятки років ніхто не тривожив ординців, то сторожа більше куняла на своїх конях, аніж стежила за степом. То ж Швайці з десятком сміливців вдалося без особливих труднощів безшумно зняти їх з сідел. Біля вогнищ і не завважили, що на одному з пагорбів чатують вже не їхні товариші.
Лише дід Кібчик та Вирвизуб, які знали, що має статися, встигли помітити, як одного з татарських вартових наче лизень злизав. Та не встигли вони й оком змигнути, як в сідлі замість нього з’явилася інша постать. Вона змахнула рукою.
- Пора, - сказав Вирвизуб.
З балки до пагорба скрадалися без звуку. А коли сотні вилаштувалися в лінію, Вирвизуб гукнув:
- Вперед! Бий ординців!
Саїд-мурза не міг заснути. В голову лізло різне. То згадувалося, як за старого хана Хаджі-гірея він, Саїд-мурза, водив дружбу з гордим Переяславом, а в Черкасах та Каневі приймали його як брата. То перед очима поставали події п’ятилітньої давнини, коли новий хан Менглі-гірей піддався турецькому султанові і з намови Москви оголосив війну своїм колишнім київським та переяславським друзям. Згадалися перші набіги на них і перший ясир, коли на одного нукера припадало двоє, а то й троє полонених. На очах багатіла орда від продажу невільників, і Саїд-мурза теж не пас задніх. Аякже - він найближчий сусіда переяславцям і може будь-якої миті зібрати свій улус для набігу. Не те, що інші: доки домовляться в Криму, доки вийдуть за Перекоп, то й черепаха встигне заховатися, не лише ті невірні…
І все ж із кожним нападом невільників ставало менше. Схоже, оговтуються потроху сусіди. І хоча, слава Аллаху, відкоша поки що майже не дають, усе ж захопити їх зненацька стає дедалі важче. Напевно, мають своїх вивідників в орді.
А цей похід виявився чи не найневдалішим. Всього п’ятсот невільників на десять тисяч ординців - це ж сльози, а не ясир! Прямо хоч бери і знову повертай до Сули…
Саїд-мурза збуджено сів на кошмі. А чом би й ні? Невірні, либонь, думають, що орда пішла геть, і повернулися до своїх осель. Вивідники їхні теж, мабуть, відсипаються. Бо не було ще такого, аби орда повернулася через два дні після нападу. Що ж, не було, то буде…