ГЧ
- Автор: Долгушин Юрий Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «ГЧ». Краткое содержание книги:
Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.
У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.
Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.
Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.
Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.
Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.
— Нема, — відповіла Ганна. — Все зрозуміло, і все надзвичайно, чудово. Я тобі завтра розповім, Нато. А тепер іди мийся з дороги і будемо вечеряти, а потім послухаємо останню частину доповіді.
Аудиторія Ридана збільшилася вдвоє, стала галасливою і жвавою. Наталя, швидко розповівши, як вона відпочивала в селі, поставила Риданові «ділове» запитання:
— Костянтине Олександровичу, а коли це довголіття настане?
Ридан спершу посміхнувся, потім замислився.
— Це залежить від фізиків, — зітхнувши, сказав він.
— До чого ж тут фізики?
— Вони повинні створити технічні засоби, без яких розв’язання цієї проблеми відсунеться на невизначено далекий час.
— Які засоби?
— От цьому питанню і буде присвячена друга, основна частина моєї доповіді. Головного я ще не сказав. Тепер мені доведеться повторити основні висновки з учорашньої бесіди, щоб ти була в курсі справи.
Отже, в результаті наукових шукань останнім часом остаточно з’ясовано, що будь-який хворобливий процес в організмі є відображення якогось іншого, невідомого нам процесу, що відбувається в нервовому апараті. І будь-яку хворобу можна припинити, діючи певним способом на нерви. Засоби, якими досі користувалася медицина, були успішні в такій мірі, в якій вони приводили до необхідного зрушений в нервовій системі. Але ще ніколи ці засоби не були свідомо орієнтовані на нервову систему.
Зараз ми вперше стали на правильний шлях і Вже знайшли деякі засоби, якими успішно лікуємо. Але ці засоби ще недосконалі. Ось приклад: з одинадцяти хворих на тропічну малярію, яких ми лікували «масажем» спинного мозку, один лишився невилікуваний. Отже, наш засіб не радикальний. Але ж десять видужали, і це свідчить, що шлях правильний. І от наша наука пішла цим шляхом знову емпірично, бо сама природа нервових процесів усе ще лишається загадкою. Що відбувається в нервах, невідомо. Тому як діяти на нерви, куди діяти, чим, коли, скільки діяти — все це треба знаходити досвідом, пробувати, словом, рухатися навпомацки, наосліп.
Але є інший шлях. Треба оволодіти мозком. Мозок — це той головний штаб, або, краще сказати, розподільний щит, у якому зосереджені нитки управління всіма без винятку функціями організму. А щоб оволодіти мозком, треба знати, в чому полягає діяльність цього таємничого органу, яка природа процесів, що називаються подразненням або збудженням і протікають у мозку та в нервах.
Електрика вже давно, ще з часів Гальвані, тобто з вісімнадцятого століття, стукає у двері фізіології, але фізика має свою історію, і тільки тепер вона починає наближатися до тих електричних процесів, які відбуваються в організмі тварин.
Ви знаєте, що за останні роки я глибоко вліз в електрику, бо виявилося, що без неї фізіологія і кроку ступити не може. Організм будь-якої тварини буквально просякнутий електрикою. Всі рухи, всі хімічні реакції супроводжуються електричними явищами.
Коротше кажучи, я переконався, що так звана нервова основа організму і його електричне життя одне й те ж. Нервова діяльність — це електрична діяльність, а нерви — це спеціально влаштовані проводи для тих спеціальних форм електрострумів, що діють в організмі.
— А ми вчили, що нервове збудження не має нічого спільного з електричним струмом, — швидко вставила Наталя.
— Я теж пам’ятаю це, — додала Ганна.
— Так, — відповів Ридан, — сучасна фізіологія справді відкидає це припущення. Одне з основних заперечень полягає в тому, що збудження поширюється нервом з швидкістю якихось кілька десятків метрів за секунду, тоді як швидкість електричного струму триста тисяч кілометрів за секунду. Все це правильно і, признаюсь, я не знаю, як усунути цю суперечність. Але, друзі мої, ви бачили мій досвід з кроликами, в яких були з’єднані однакові центри мозку звичайним металевим проводом. Збудження пішло по проводу, передалося від одного мозку другому. Чи можна сумніватися в тому, що це була саме електрика? І замість того, щоб вперто твердити — цього «не може бути», чи не краще просто погодитися: ми поки що не знаємо, чому вона у нервах поширюється з іншою швидкістю, ніж у проводах? Тим паче, що фактів, які вказують саме на електричну природу нервових струмів, у мене зібралося чимало. Але звідки беруться ці струми?
Отут ми підходимо до найголовнішого. їх виробляє мозок. Весь організм, з погляду фізики, являє собою своєрідну автоматичну приймально-передавальну радіостанцію. Шлунок, серце, легені та інші органи — це її машинне відділення, нерви, що виходять на периферію, — антени, які вловлюють зовнішні впливи і передають їх до мозку. А мозок — це і приймач зовнішніх сигналів, і генератор тих електромагнітних коливань, за допомогою яких він керує всіма апаратами станції, тобто організмом. Як здійснюється це керування?