Варіант №1. На альпійській верховині
- Автор: Крумов Борис
- Год: 1976
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Любим Копиленко
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Варіант №1. На альпійській верховині». Краткое содержание книги:
Прислухався до дихання Мері, довго вдивлявся в її обличчя — вона спала. І постіль, і одяг, розкиданий по стільцях, свідчили, що і вкладання в ліжко, і наші любощі не були спокійні.
Обережно вислизнув з-під ковдри й присів до столика. В одній склянці залишилась содова — огидна рідина. І якщо вона не була холодна, то принаймні — мокра, а це зараз мало для мене значення. Уважно обдивився усі предмети в кімнаті. Усе було на місці. Жодна дрібниця не привернула моєї уваги.
Пішов у туалет — і тут чисто, без будь-яких натяків на щось сумнівне. Далі у ванну — ванну жінки, яка дуже дбає про своє тіло. На скляній поличці — якісь пляшечки. Усі вони призначались для відсвіження й омолодження жіночого тіла, а не для споювання чоловіків. За дверима стояв пластмасовий кошик на сміття. У ньому я помітив те, що підсвідомо шукав. Маленьку пляшечку із знайомим написом. Точно це не раз застосовував і я, але не проти Дейвіс. Тільки один раз я приспав її у машині, щоб перевірити вміст її сумочки.
Тепер мені було ясно, чому ми приїхали саме до її квартири. Ще одна перевірка, цього разу влаштована самою Мері, аби остаточно переконатися, з ким вона бере шлюб.
Отже, я даремно думав іноді, що можу гратися з нею, як кіт з мишкою. Я переоцінював свої і недооцінював її можливості.
Тепер залишається тільки з'ясувати, якого висновку дійшла вона, викликавши за допомогою медикаментів моє хворобливе сп'яніння.
Я намагався не дуже шуміти, хоча вже вигадав поважне алібі. Адже зрозуміло, навіщо з перепою ходять у туалет. А в кухні можна опинитися з інших причин — шукаючи соду або холодну воду, — аргументів більше ніж досить.
У кухонній шафці, — заховане серед кулінарних приправ, так, щоб не потрапити випадково на очі, — я знайшов снотворне. Подумав, що саме зараз воно мені необхідне, але, потримавши в руці, завагався.
Пляшечка, знайдена в кошику для сміття, пояснила, чому я так бешкетував звечора. Не думаю, щоб набазікав зайвого, але добре пригадую, що кричав: «Даремно Кларк перевіряє мене. Хай шукає агентів там, де справді їх знайде!».
Видно, мені допоміг здавна вироблений рефлекс. Я завжди навіював собі — шукайте винуватих деінде!
А коли б сказав щось не те, навряд чи Мері спала б так солодко. І тому немає сенсу застосовувати снотворне, хай воно краще залишається на місці. Коли ж вона вже прокинулась — відповідь у моїх руках: я ніс до кімнати два сифони з водою.
Вона спала, і я теж знову заліз під ковдру.
На сніданок Мері приготувала підсмажений хліб, печиво, шинку, желе з інжиру, масло. Я їв, наче людина, якій немає від чого втрачати апетит. Мені здавалося, що Мері із задоволенням спостерігає, як я їм. Вона вже знала, що ходив у туалет, на кухні брав газовану воду, але виглядала спокійною. Якби я здогадався про те, що вона зробила зі мною, напевно, це прозирало б у моєму настрої, а настрій у мене був чудовий.
Коли б же звечора наговорив чогось зайвого, це видно було б з її поводження, але я не помітив нічого особливого. Добре її знав — вона не вміла прикидатись.
Тепер усе залежало від розмови з нею.
Узявши чашку з кавою, зручно влаштувався в кріслі.
— Ну, давня моя подруго, коли ж ми… — Я затнувся, шукаючи відповідного слова, щоб «надати нашій розмові жартівливого тону.
— Коли ж ми візьмемо шлюб? — підказала.
— Так.
— А досі що ми робили?
— Йдеться про церковне благословення.
Вона прихилилася до мене, поклавши долоню мені на коліно, й сказала:
— Коли ти призначиш. Але я прошу почекати кілька днів, хочу зв'язатися з батьками. Може, вони приїдуть сюди або ми поїдемо до них. Давай виявимо таку увагу до старих, для них це буде велика радість.
— Гаразд. Вирішуємо й ухвалюємо: церковне благословення…
— Прошу тебе, не треба так про церкву.
— Вибач. Продовжую: шлюбна церемонія відбудеться там і тоді, де і коли побажають твої шановні батьки — мій тесть і моя теща.
— Вирішено?
— Вирішено!
Ми підняли руки, проголосували, і я сповістив:
— Прийнято одноголосно. Перший пункт порядку денного вичерпано, переходимо до другого: чи будемо утримувати дві квартири?
— Як ти запропонуєш.
— Тоді ухвалюємо: житимем у кращій і дешевшій квартирі. Чия вона?
— Звичайно, моя.
І цього разу голосування було одностайне, і я продовжував:
— Пункт третій. Коли ми почнемо нашу весільну подорож? Який маршрут оберемо? Перед обговоренням вношу пропозицію: дату, строки й маршрут будуть визначені міс… пардон, місіс Мері Картер. — І підняв руку.
Вона сіла мені на коліна й обняла за шию. Я чув її приглушений голос і вловлював у ньому неприховані сльози: