Шляхи свободи. Відстрочення
- Автор: Сартр Жан-Поль
- Серия: Шляхи свободи #2
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Юніверс
- ISBN: 978-966-8118-51-7
- Переводчик: Леонид Кононович
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Шляхи свободи. Відстрочення». Краткое содержание книги:
— Хто їде з нами? — поспитався він.
— Від нас ніхто, — сказала пані Луїза. — Призначили трьох медсестер з норманського шале й Жоржету Фуке, вона з клініки доктора Роберталя.
— А, бачив я її, — сказав Шарль, поки вона обережно пхала його до ями. — Чорнявка з гарними ногами. На вигляд вона з норовом.
Він частенько бачив її на пляжі, де вона наглядала за гуртом малих рахітиків і по заслузі роздавала їм потиличники; в неї були голі ноги, й вона носила полотняні черевички. Гарнюні ноги, нервові й волохаті, він подумав тоді, що був би не проти, аби вона його доглядала. Вони спустять його на мотузках у могилу, й ніхто не нахилиться над ним, крім цієї невисокої жіночки, яка не дуже побивається за небіжчиком, як сумно так помирати; пані Луїза пхнула його до кабіни ліфта, під стіною там уже стояв якийсь візок.
— Хто там? — поспитався Шарль, мружачи очі.
— Петрюс, — озвалися з візка.
— А, це ти, стара срако! — сказав Шарль. — То що? Переїжджаємо?
Петрюс не відповів, поштовх, Шарлю здалося, ніби він висить за кілька сантиметрів над візком, вони пірнали у могилу, підлога четвертого поверху була вже над його головою, він покидав своє життя зверху, через каналізаційну діру.
— Але де ж вона? — коротко схлипнув він. — Де Жаніна?
Пані Луїза ніби не почула його, і Шарль погамував ридання, тому що поруч був Петрюс. Філіп ішов, йому вже несила було зупинитися; якщо він перестане іти, то зомліє; Здоровань Луї йшов, він примудрився поранити праву ногу. Якийсь панок чимчикував пустельною вулицею, невисокий опецьок зі здоровецькими вусами і в солом'яному брилі, Здоровань Луї простягнув до нього руку.
— Послухай-но, — сказав він, — ти вмієш читати?
Панок сахнувся од нього й наддав кроку.
— Та не тікай, — гукнув до нього Здоровань Луї. — Я ж тебе не з'їм.
Панок побіг прудкіше, Здоровань Луї закульгав услід за ним, простягаючи йому військовий квиток; врешті, панок завдав ноги на плечі і чкурнув од нього, волаючи з переляку, мов худобина. Здоровань Луї став і, чухаючи голову під пов'язкою, дивився, як той біжить: панок зробився малий і круглий, ніби м'яч, ось він підкотився до рогу вулиці, підстрибнув, звернув за ріг і щез.
— Оттак-пак! — сказав Здоровань Луї. — Оттак-пак!
— Не треба плакати, — сказала пані Луїза.
Вона витерла йому сльози своєю хустинкою, я й не думав, що плачу. Він трохи розчулився: так приємно було оплакувати самого себе.
— Тут я був такий шасливий.
— Ніколи б не повірила, — сказала пані Луїза. — Ви завжди на когось бурчали.
Вона відсунула ґрати ліфта і пхнула візок у вестибюль. Шарль звівся на ліктях, він угледів Тютора і малу Ґавальду. Мала Ґавальда була бліда, мов полотно; Тютор сховався під укривала і заплющив очі. Чоловіки в кашкетах хапали візки біля дверей ліфта, котили їх через поріг клініки і зникали в парку. Один з них підійшов до Шарля.
— Гей! — вигукнув Шарль. — Уважайте-но. Як немає звички, то може статися лихо.
— Нічого, — сказав чоловік, — велике диво — пхати вашу штукенцію. Тачки на вокзалі в Дюнкерку, вагонетки в Ленсі, візки в Анзені, я всеньке життя тільки це й роблю.
Шарль замовк, йому було страшно: паруб'яга, який котив малу Ґавальду, обернув її візка на двох колесах і подряпав планку об мур.
— Зачекайте! — погукала Жакліна. — Зачекайте, я його повезу на вокзал.
Вона бігом спустилася східцями, вона була геть захекана.
— Пане Шарлю! — сказала вона.
Вона дивилася на на нього з сумним захватом, її груди здіймалися, щоб доторкнутися до нього, вона вдала, ніби поправляє на нім укривало; виходить, він ще володіє чимось на землі; хоч де б він був, а володітиме цим великим турботливим і поштивим серцем, яке й далі буде битися для нього в Берку, в порожній клініці.
— Бачте, — сказав він, — кинули ви мене.
— Ох, пане Шарлю, так довго тягнуся час. Та я не могла прийти, пані Луїза, мабуть, казала вам про це.
Вона обійшла візок, смутна і заклопотана, твердо тримаючись на двох ногах, і він аж затремтів од ненависти: вона була зі стоянів, в неї були вертикальні згадки, недовго ж зберігатиме вона його у своєму серці.