Лінкольн у бардо
- Автор: Сондерс Джордж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-622-0
- Переводчик: Андрей Маслюх
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Лінкольн у бардо». Краткое содержание книги:
Проти цього були, одначе, ті, хто вважав себе приналежним мало не до царського роду, хто без вагань вихопить у вас з руки яблуко, а тоді заявить, що сам його й виростив, хоча своє майно ці люди наживали або без жодних зусиль, або несправедливим шляхом (природа тієї несправедливості часто крилася, мабуть, лише у тому, що їм пощастило народитися сильнішими, розумнішими й енергійнішими за інших), хто, схопивши те яблуко, вгризеться потім у нього так гордо, ніби не тільки його виростив, а й подав саму ідею існування на землі такого фрукта; ціна ж цієї брехні лягала всією ваготою на серця тих, хто перебував нижче (онде містер Белвей зганяє дітей з веранди свого санґамонського дому якраз тоді, коли мимо незграбно чвалають вони з батьком, тягнучи обіруч той важезний мішок зерна).
Огрядні заморські володарі (як і подібні на них володарі, що осіли ген на Півдні) пильно стежили за всім, що відбувалося, і раділи: те, що начебто так гарно починалося, здається, зійшло з рейок і летіло під укіс, а якщо так, то така сама доля неодмінно спіткає і всі інші прояви того починання, і настане йому кінець назавжди, і якщо комусь спаде згодом на думку бодай спробувати те починання відновити, то можна буде цілком небезпідставно сказати: «Чернь керувати сама собою не здатна».
Та ні, здатна. І керуватиме.
І очолить ту чернь у її спробі керувати собою не хто інший, а він.
І вони таки переможуть.
роджер бевінс ііі
Наш Віллі не хотів би, щоб нам стала на заваді у цій боротьбі марна й безплідна печаль.
ганс воллмен
У нашій уяві хлопець стояв на вершині пагорба і весело махав нам, закликаючи бути відважними і вирішити все на свою користь.
роджер бевінс ііі
Стривайте-но (тут ми різко зупинилися), а чи не видаємо ми тут бажане за дійсне? Чи не стверджуємо, щоб мати змогу рухатися далі, нібито отримали від нашого хлопця благословення, наявність якого ні підтвердити, ні спростувати неможливо?
Авжеж.
Так і є.
ганс воллмен
Втім, хай там як, а доведеться так зробити й у це повірити, інакше нам кінець.
роджер бевінс ііі
А про ніякий кінець не може бути й мови.
ганс воллмен
Нам треба йти вперед.
роджер бевінс ііі
Усе це ми побачили за ту мить, якої вистачило містерові Лінкольну, щоб пройти крізь нас.
ганс воллмен
А тоді він ступив із дверей каплиці у ніч.
роджер бевінс ііі
XCV
Ми, чорні, до церкви разом із усіма іншими не ходили.
Знали-бо з досвіду, що білим не надто до вподоби, коли ми з’являємось у їхніх церквах. Хіба що треба, наприклад, потримати дитину, або підпирати якогось літнього пана, щоб йому зручніше сиділося, або махати рукою, мов віялом, перед якоюсь літньою панею, бо їй гаряче.
І тут з дверей прямо на мене вийшов той високий білий чоловік.
Коли він проходив крізь мене, я не відступила і відчула тієї миті щось таке: Я не зупинюсь — о, ні. З Божою поміччю. Хоч убивати інших — це, здається, таки Його волі суперечить. Де ж тут Бог. Він показав нам. Адже міг усе це зупинити. Та не зупинив. Узагалі Бог має поставати в нашій уяві не як Він (такий звичайний собі чолов’яга, який дає кожному відповідно до заслуги), а як Щось — велике, незбагненне з’явисько, яке чогось від нас хоче і завдяки якому ми маємо те, чого Воно хоче, давати; усе, над чим ми можемо при цьому панувати, — це дух, у якому даємо, й остаточна мета, заради якої все це діється. Якій же меті ми маємо, на Його думку, служити? Не знаю. Зараз Йому, таке враження, треба крові, ще крові, а тоді — зміни поточного устрою на такий, який більше відповідатиме Його волі. Та яким має бути той новий устрій, я ще не знаю і терпляче чекаю, аж це з’ясую, хоч ті три тисячі загиблих і вдивляються у мене сповненими ненависті очима, схвильовано розмахуючи руками й запитуючи: до якої ж мети може все це змагати, щоб та мета виправдала нашу страшну жерт…