Сибіріада польська
- Автор: Домино Збигнев
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України
- ISBN: 966-522-093-4
- Переводчик: Станислав Савкив
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Сибіріада польська». Краткое содержание книги:
Два нові житлові бараки збудували руками засланців минулого літа. Третій, призначений на клуб і школу, спішно закінчили перед зимою. На тлі старих бараків, сірих і прогнилих, нові відрізнялися білизною свіжообтесаної сосни, міцним запахом живиці. У нових бараках не було вже спільних нар. З довгого коридору був вхід до окремих перегородок, призначених лише для однієї сім’ї. Для кого ці нові бараки? Кому таку самостійну кімнату дадуть?
— Пам’ятаєте, що нам весною комендант говорив? Стахановці там будуть мешкати. Найменше двісті процентів норми треба виконати, щоб туди вселитися.
— А я чув, що мають нових засланців до Калючого привезти: литовців чи естонців якихось?
— А звідки ж вони тут?
— Ти що, не чув, що Литва, Латвія і Естонія «добровільно» до Радянського Союзу ввійшли?
— Чув, чув! У Румунії також Молдавію «добровільно» забрали. Тільки та наша дурна Польща завжди проти руських протистоїть.
— А я вам кажу, що комендант там своїх підлесливців поселить. Шпигів і зрадників, які про Польшу забули. Кажу вам, мужчини, що це їх хитра політика: оманити, отуманити, залишити нас тут назавжди. О, ні! Вважаю за краще, щоб мене у старих бараках клопи захлистали.
— Дурниці верзеш, Мантерисе. Весною при загонах також людям голову морочив. Якщо б я тебе, дурний, тоді не послухав, тепер мав би кілька відер картоплі на зиму. Якби так мене в новий барак вселили, то ані хвилини я не задумувався би, ані хвилини. Подумай тільки, нарешті людина мала би свій кут. А так, то навіть з власною бабою нема де проспатися.
Справа заселення нових бараків з’ясувалася на початку листопада, у саме свято більшовицької революції. Але спочатку була урочиста вечірка саме з цієї нагоди. У новому бараку, призначеному на клуб, зібрали людей з усіх бригад. На стіні великий портрет Сталіна. Гіпсовий Ленін на етажерці. На сцені, за столом, вкритим червоним полотном, сів Савін зі своїми помічниками. Над президією транспарант: «Хай живе XXIII річниця переможної Жовтневої Революції!». Другий транспарант на стіні з боку: «Хай живе вождь світового пролетаріату Й.В. Сталін!». Люди тіснилися на низьких, довгих лавах. Не дуже знали, що тут буде відбуватися і як себе поводити. Комендант встав.
— Громадяни спєцпєрєсєлєнци. Дозвольте привітати вас з нагоди великого свята світового пролетаріату — двадцять третьої річниці великої соціалістичної жовтневої революції!
І тут, на подив засланців, комендант голосно гукнув: «Ура-аа!». Це підірвало на ноги всю президію — його помічників, які також тричі гукнули: «Урааа!». Потім хвилину були оплески, і знов сіли. Схоже на президію повелися росіяни, які сиділи в перших рядах, службовці табору. Засланці сиділи непорушно. Комендант був цим явно незадоволений, про що неодмінно негайно висловився:
— Граждане спєцпєрєсєлєнци! Думаю, що ви, поляки, як народ культурний, повинні вміти поводитися на таких торжествах. У нас, радянських людей, є такий звичай, що, для прикладу, коли звучить на подібному заході ім’я товариша Сталіна, то всі присутні встають і б’ють оплески, кричать браво. У цей спосіб радянські люди віддають честь геніальному вождеві пролетаріату, організаторові всіх наших успіхів і перемог, вождеві нашої партії і держави, товаришеві Йосипу Віссаріоновичу Сталіну! А ви мені тут що? Щоб мені тут більше нічого такого не повторилося. Ясно? Ну то що, тепер оголошу урочисту доповідь, а ви, громадяни пєрєсєлєнци, ведіть себе так, як культурним людям годиться.
Комендант виступав довго, Сталіна прикликував щохвилини. Щохвилини президія вставала, кричала: «Урааа!» І — оплески. Зал відтепер також, радий чи ні, вставав, плескав задубілими руками і сідав. Тільки «Урааа!» не кричав. Правда, один раз хтось вирвався з цим «Урааа!», але шарпнутий сусідом за капот вже більше того бойового руського заклику не повторив. Комендант закінчив ефектно:
— Доказом, як радянська влада турбується про людину праці, нехай будуть наші нові бараки в Калючому, цей наш клуб, в якому будете культурно проводити час, в якому незадовго почнуть вчитися ваші діти. А в нових бараках вже від завтрашнього дня зможуть поселитися ті з вас, які вирізнилися працею і виявилися справжніми радянськими стахановцями. Зараз буде прочитаний список їхніх прізвищ.
Із людей з Червоного Яру у списку були: Болєк Драпік, старий Малиновський із сином і, несподівано для всіх, Флорек Ільницький.