Зорі в твоїх долонях
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зорі в твоїх долонях». Краткое содержание книги:
Випадкова зустрiч приводить головного героя у табiр заколотникiв. Режим iнопланетних загарбникiв, який, здавалося, житиме вiчно, раптом починає трiщати по швах... Та навiть сили добра, що мають урештi-решт перемогти, виявляються не такими вже й добрими. А сили зла — не такими вже й злими. Iнакше кажучи, все, як у нашому життi. Бо це книжка про нас iз вами. I до дiдька космольоти та просторовi переходи.
Адже Вiчнiсть насправдi у наших руках. Просто у жменях.
Прийнявши рапорт Ортеґи і швидко ознайомившись із розрахунками бортового комп’ютера на тактичному дисплеї, я скомандував:
— Курс на планету Магаварша. Почати маневри по відриву від противника і виходу з дром-зони. Повний вперед.
— Є повний вперед! — тут-таки озвався другий пілот, лейтенант Лайф Сіґурдсон.
Таке формулювання наказу передбачало, що я надаю йому право вільного вибору маршруту й послідовності необхідних для цього маневрів. А команда „повний вперед“ була цілком символічною, як данина давній морській традиції і для космічних кораблів просто означала відсутність обмежень на швидкість.
За допомогою серії коротких, точно розрахованих імпульсів бічних дюз Сіґурдсон зорієнтував корабель у потрібному напрямку, після чого запустив головний двигун з прискоренням майже 90 g. Бортовий комп’ютер миттєво видав на тактичний дисплей свій проґноз: за шість хвилин кораблі противника наблизяться до нас на мінімальну відстань у півтора мільйона кілометрів, а тоді почнуть безнадійно відставати. З комп’ютерних розрахунків також було видно, що обраний Лайфом курс до Магаварші — один із найоптимальніших за співвідношенням „швидкість — безпека“.
Не втримавшись, я схвально мугикнув собі під ніс. Сіґурдсон був чудовим професіоналом, справжнім майстром своєї справи, і вже давно заслужив місце капітана корвета або першого пілота на важкому крейсері. І ось, нарешті, два тижні тому його офіційно представили до звання лейтенанта-командора, а за цим вочевидь слід очікувати й підвищення на посаді. Я, звісно, щиро радів за Лайфа, але водночас мені було сумно з ним розлучатися. Всі ці сім років ми прослужили разом, і мені важко було уявити на місці Сіґурдсона когось іншого…
Капітан ворожого фреґата правильно оцінив ситуацію і за шість хвилин, коли відстань між нами досягла свого мінімуму в півтора мільйона кілометрів, взявся обстрілювати нас із лазерних гармат, а попереду за нашим курсом пустив нам напереріз десяток позитронних ракет і приблизно стільки ж концентрованих згустків високотемпературної плазми.
На лазерний обстріл ми не звертали уваги — на такій відстані неможливо було досягти достатньої щільності вогню, аби пробити наш силовий захист. Плазмові залпи теж неприємностей не обіцяли — згустки швидко розсіювалися в просторі. Інша річ, ракети з самонавідними боєголовками — наша швидкість була ще замалою, щоб після першого промаху вони не змогли підкориґувати траєкторію і знову націлитися на нас.
Саме ними й зайнялася Анн-Марі. Дарма що її основною спеціальністю були системи зв’язку, а не артилерія, їй знадобилося лише тринадцять лазерних імпульсів, щоб підбити вісім ракет ще на півдорозі до нас, а решта дві було знищено влучними пострілами з плазмових гармат. Тим часом ворожі кораблі, зробивши свою справу (тобто довівши нам, що вони, як можуть, охороняють підступи до системи), припинили переслідування й повернулися до патрулювання дром-зони.
У локальному просторі Магаварші склалася вельми парадоксальна ситуація, що радше скидалася на якусь гру, ніж на справжнє протистояння. Коли п’ять з половиною років тому флот людей розблокував дром-зону й залишив систему, війська дварків і нереїв-п’ятдесятників негайно узяли під контроль свою „законну територію“ й одразу ж зіткнулися з відчайдушним опором кількох десятків тисяч літніх магаваршців, що засіли в напханих зброєю Катакомбах і раз по раз здійснювали партизанські вилазки, влаштовували диверсії на наземних військових базах і обстрілювали застарілими, але все ще боєздатними ракетами станції й кораблі на орбіті.
Вживати проти них рішучих заходів чужинці не наважувалися. По суті, їм взагалі не потрібна була Магаварша — планета з небагатими сировинними ресурсами і практично знищеною в процесі евакуації промисловістю, яка крім того займала вкрай невигідне стратеґічне положення. За кілька місяців після початку цієї безглуздої окупації п’ятдесятники й дварки були б радісінькі піти звідси, залишивши Магаваршу напризволяще. Але вчинити так означало б визнати власну слабкість, до того ж тоді ґаббари не забарилися б окупувати планету й жорстоко розправилися з рештками її населення. А Людська Співдружність цілком могла розцінити це як змову, що потягло б за собою адекватні дії не лише проти ґаббарів, а й дварків з п’ятдесятниками.