Пригоди Шерлока Холмса. Том II
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #2
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 978-966-01-0449-5
- Переводчик: Волидимир Олександрович Панченко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том II». Краткое содержание книги:
Цей том — другий із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про пригоди Шерлока Холмса.
— Дякую. Я уважно слухаю вас, — мовив Шерлок Холмс.
— Ось що дуже важливо. Я спустився сходами і внизу побачив швейцара, що міцно спав у себе на лаві, а на спиртівці клекотів чайник. Я зняв чайник з вогню і загасив спиртівку; кілька крапель води бризнули на підлогу. Тоді я простяг руку, щоб розбудити швейцара, який і досі спав, аж тут у нього над головою гучно дзеленькнув дзвоник; він здригнувся й прокинувся.
«Містере Фелпсе, це ви!» — промовив він, дивлячись на мене.
«Я зайшов до вас, щоб глянути, чи готова кава».
«Я готував каву й заснув, сер» — мовив він, позирнувши на мене, а потім — на дзвінок, що й досі хилитався; обличчя його було вкрай здивоване.
«Якщо ви були тут, сер, хто ж тоді дзвонив?» — спитав він.
«Дзвонив?! — вигукнув я. — Тобто як — дзвонив?»
«Дзвонив з тієї кімнати, де ви працюєте».
Серце моє немовби стиснула крижана рука. Отже, зараз хтось є в кімнаті, де лежить на столі мій неоціненний договір. Я щодуху помчав сходами, а потім — коридором. У коридорі не було нікого, містере Холмсе. Не було нікого і в кімнаті. Все було, як і раніше, крім паперів, що лежали на столі. Копія лежала на місці, а оригінал зник.
Холмс випростався й потер руки. Я побачив, що ця загадка припала йому до серця.
— І що ж ви зробили потім? — пробурмотів він.
— Я миттю зметикував, що злодій, напевно, зійшов нагору сходами від бічних дверей. Інакше я неодмінно зустрів би його.
— А чи певні ви, що він не ховавсь увесь цей час у кімнаті чи в коридорі, який, за вашими словами, був погано освітлений?
— Це неможливо. В кімнаті і в коридорі навіть пацюкові ніде сховатися.
— Дякую. Далі, будь ласка.
— Швейцар, побачивши з виразу мого блідого обличчя, що сталося якесь лихо, пішов за мною нагору. Ми обидва побігли коридором, а потім — крутими сходами, які виходили на Чарльз-стрит. Двері внизу було зачинено, але не замкнено. Ми відчинили їх і вибігли на вулицю. Я добре пам’ятаю, що на сусідній церкві тричі вдарили дзиґарі. Була за чверть десята.
— Це дуже важливо, — мовив Холмс, записавши щось на манжеті сорочки.
— Вечір був дуже темний, сіяла тепла мжичка. На Чарльз-стрит не було нікого, а на Вайтхоллі, як і завжди, було людно. Без капелюхів, у чому були, ми помчали вперед і знайшли на розі полісмена.
«Скоєно крадіжку, — видихнув я. — З міністерства закордонних справ викрадено документ надзвичайної ваги. Чи проходив тут хто-небудь?»
«Я стою тут уже з чверть години, сер, — відповів полісмен, — і за цей час повз мене пройшла лише одна особа — висока підстаркувата жінка, закутана в хустку».
«А, то моя дружина! — вигукнув швейцар. — А більш ніхто не проходив?»
«Ніхто».
«Виходить, злодій пішов в інший бік», — мовив швейцар і смикнув мене за рукав.
Але мені це не сподобалось, і його спроба кудись одвести мене лише посилила мої підозри.
«Куди пішла та жінка?!» — скрикнув я.
«Не знаю, сер. Я лише помітив, як вона пройшла повз мене, але причин стежити за нею не було. Мені здалося, що вона поспішає».
«Як давно це було?»
«Кілька хвилин тому».
«Десь із п’ять?»
«Так, не більше ніж п’ять».
«Ми тут марнуємо час, сер, а зараз дорога кожна хвилина, — умовляв мене швейцар. — Повірте мені, що моя стара тут ні до чого, й ходімо в інший кінець вулиці. Якщо ви не підете, то я піду сам». Сказавши це, він кинувся в інший бік.
Але я миттю наздогнав його й схопив за рукав.
«Де ви мешкаєте?» — спитав я.
«В Брикстоні, Айві-Лейн, шістнадцять, — відповів він. — Але ви натрапили на хибний слід, містере Фелпсе. Ходімо в інший кінець вулиці й погляньмо, чи нема там чого-небудь».
Втрачати все одно не було чого. Разом з полісменом ми побігли в інший бік, але вийшли на вулицю, де було повно перехожих, і всі вони такого вологого вечора тільки й думали, як скоріше дістатися затишного місця. Не знайшлося жодної душі, яка гуляла б просто так і могла сказати нам, хто тут недавно проходив.
Тоді ми повернулися до міністерства, обшукали сходи й коридор, але марно. Підлогу в коридорі застелено жовтавим лінолеумом [39], на якому дуже чітко видно будь-який слід. Ми якнайретельніше оглянули його, але не знайшли жодного сліду.
39
Лінолеум — див. примітку до оповідання «Горбань». (мається на увазі натуральний лінолеум, тобто матеріал для покриття підлоги, який у другій половині XIX ст. виготовлявся з джутової тканини, смоли та олії льону)