Звіяні Вітром (том 1)
- Автор: Митчелл Маргарет
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Переводчик: Ростислав Доценко
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Звіяні Вітром (том 1)». Краткое содержание книги:
Головне в романі - тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
- Який жах! - В один голос скрикнули господині дому.- Бідолашний Даллас…
. - Ні. Йому тільки плече пробило,- жваво докинула місіс Меррівезер.- Але треба ж було, щоб це сталося саме зараз! Дівчата їдуть на північ забрати його додому. Проте, Бог свідок, у нас нема часу розводити тут теревені. Ми мусимо швиденько вернутись до манежу - треба оздоблювати залу. Ви обидві, Туп і Меллі, потрібні нам на сьогоднішній вечір, щоб замінити місіс Боннел і панночок Маклюр.
- Ох Доллі, але ж ми не можемо!
- Не кажіть мені “не можемо”, Дріботуп Гамільтон! - рішуче заявила місіс Меррівезер.- Ви потрібні, щоб доглянути за неграми, які розноситимуть напої. Це те, що місіс Боннел мала робити. А ви, Меллі, повинні замість панночок Маклюр посидіти в лотку.
- Та ми просто не можемо… Ще не минуло й року, як бідний Чарлі…
- Я розумію ваші почуття, але на вівтар нашої Справи й не таку жертву можна скласти,- солодко протягла місіс Елсінг, перекриваючи будь-які можливі заперечення.
- О, та ми б з дорогою душею… Але хіба не знайдеться котроїсь гарненької дівчини на це місце?
Місіс Меррівезер пирхнула трубним звуком:
- З цією молоддю невідь-що тепер коїться. Ніякої у неї відповідальності. В усіх дівчат, яких ще не залучено до роботи, сотні вимовок. Але я бачу їх наскрізь! Вони бояться, що тоді не матимуть коли фліртувати з офіцерами, та й годі. І що їхніх нових суконь не буде видно з-за столиків. Я тільки одного бажаю - щоб цей блокадник… як пак його?
- Капітан Батлер,- підказала місіс Елсінг.
- Так оце щоб він довозив якомога більше медикаментів і якомога менше кринолінів та мережив. Коли я сьогодні побачу хоча б одну нову сукню, це означатиме, що він привіз їх зо два десятки. Капітан Батлер! Мене вже нудить від цього імені. Коротше, Дріботуп, мені нема часу роздаба- рювати з вами. Ви мусите прийти. Вас усі зрозуміють. Та й ніхто вас не побачить у тильній кімнаті, а Меллі теж нікому не впаде в око. Лоток бідних панночок Маклюр у глибині приміщення, і він не дуже розцяцькований, тож ніхто й не зверне на неї уваги.
- Мені здається, ми неодмінно повинні піти,- озвалася раптом Скарлет, намагаючись приховати, як вона цього жадає, і зберегти поважну міну на обличчі.- Бодай таку дещицю ми можемо зробити для шпиталю.
Досі обидві відвідувачки навіть не згадали Скарлет на ім’я, а цю мить вони обернулись і пильно глянули на неї. Хоч як було сутужно з людьми, вони навіть у думках не покладали, щоб залучити вдову, яка менше року ходить у жалобі, до участі в такому людному зібранні. Перед їхнім поглядом, сповненим подиву, постало по-дитячому безпосереднє обличчя Скарлет з широко розплющеними очима.
- Мені здається, ми повинні піти й допомогти, чим зможемо, всі втрьох. Я могла б посидіти у лотку з Меллі, бо… ну, я гадаю, для нас обох краще бути разом, а не поодинці. Чи не правда, Меллі?
- Я.м- безпорадно пробурмотіла Меллі^ Думка з’явитись у товаристві, не скинувши жалоби, була така нечувана, що вона просто розгубилася.
- Скарлет має рацію,- зауважила місіс Меррівезер, помітивши вагання Меллі. Вона підвелася й поправила кринолінову сукню.- Ви обидві… ви всі троє повинні прийти. І не шукайте знову, Дріботуп, якихось вимовок. Краще подумайте, як багато грошей потребує шпиталь на нові ліжка та ліки. І я певна, що Чарлі схвалив би ваш намір допомогти Справі, за яку він наклав життям.
- Що ж, нехай,- поступливо промовила Дріботуп, як завжди, не витримуючи натиску твердішої натури,- коли ви вважаєте, що люди нас зрозуміють…
♦
“Це просто неймовірно! Просто* неймовірно!” - співало все в душі Скарлет, коли вона непомітно прослизнула до лотка панночок Маклюр, оздобленого рожевим і жовтим серпанком. Вона на справжній вечірці! Після цілого року затворництва й жалоби, притишених голосів і божевільної нудьги вона таки на вечірці, та ще й найбільшій, яку будь-коли влаштовувано в Атланті. І перед нею повно людей, і стільки світла, і музика, і вона може милуватися гарненькими мереживами, вбраннями й оздобами, що їх цей звісний капітан Батлер доправив сюди крізь блокаду під час свого останнього плавання.
Вона присіла на маленькому дзиглику за прилавком і оглянула довжелезну залу, яка ще кілька годин тому була голим і бридким приміщенням для тренувань. Це ж як багато довелося дамам попрацювати сьогодні, щоб так усе тут причепурити! Тепер зала була просто прегарна. Чи не з усієї Атланти назносили сюди свічники й канделябри, думала вона,- срібні, кожен з десятком звивистих консолей, порцелянові з чарівними фігурками при основі, старовинні бронзові стояки, прямі й поважні, обтяжені свічками всякого розміру й кольору, від яких чувся аромат восковика,- вони стояли попід стінами на пірамідах для гвинтівок, на довгих декорованих квітами столах, на прилавках лотків і навіть на підвіконнях відчинених вікон, де полум’я свічок легенько погойдувалось під теплим літнім леготом.