Подорож на край ночі
- Автор: Селин Луи Фердинанд
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2827-3
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Подорож на край ночі». Краткое содержание книги:
— Хлопче, вертайся з нами! — відповіли вони. — Тобі ж кажуть, що пертися туди не варто! Ти тільки заслабнеш іще дужче! Ми б тебе зразу напоумили, які ті американці! Або мільйонери, або падло! Середини нема! Ти, отакий, як сюди прибився, мільйонерів, звісно, не побачиш! А щодо падла — не сумнівайся, тебе нагодують ним! І не колись, а відразу! За це не турбуйся.
Ось як мене переконували мої приятелі. Зрештою ті невдахи, педики, недолюдки таки роздратували мене.
— Забирайтеся геть! — відповів я їм. — Це ви так із заздрощів заслинилися! Ще побачимо, чи ті американці зведуть мене зі світу! Єдине, чого я достоту певен: ви всі дристуни та імпотенти!
Отак я їм утнув! І був утішений!
Коли настала ніч, їм свиснули вертатися на галеру. Хлопці злагоджено налягали на весла — всі, крім мене. Я почекав, аж поки їх не стало чути, потім полічив до сотні і щодуху пустився бігти, не зупиняючись до самого містечка. Містечко було мале й чепурненьке, яскраво світили ліхтарі, тихі дерев'яні будинки поприсідали обабіч мовчазної церкви, ніби чекаючи, аби хто замешкав у них, а мене аж дрожем пройняло — від малярії й від страху. Подеколи назустріч траплялися моряки місцевої карантинної залоги, що, здається, не мали наміру чіплятися до мене, пробігали й діти, а згодом дівчинка з напрочуд розвиненими м'язами. Америко! Я прибув. Яка втіха бачити це все після сили невеселих пригод. Це мов плід, що повертає до життя. Я опинивсь у єдиному містечку, де ніхто не жив. Невеличка залога моряків та їхні родини піклувались про нього і всі його установи задля того можливого дня, коли на кораблі, як от наш, припливе люта пошесть і загрожуватиме великому портові.
Мабуть, саме в цих установах дають умерти чужинцям, аби населення великого міста не схопило жодної зарази. Неподалік навіть розлігся невеличкий цвинтар, засаджений квітами. Там теж чекали. Чекали ось уже шістдесятий рік, нічого не робили, просто чекали.
Побачивши невеличку порожню будку, я заліз до неї й відразу заснув, а вранці не хто як моряки, в шортах, дебелі та гарні, махали мітлами й розливали відра води навколо мого притулку й на всіх перехрестях цього примарного містечка. Я даремно намагавсь удавати байдужого, голод так дошкуляв, що всупереч страхові я підступив до місця, звідки пахло кухнею.
Саме там мене й викрили, а згодом дві ватаги матросів щільно обступили з усіх боків, твердо постановивши дізнатися, хто я. Зродилася думка вкинути мене у воду. А коли найкоротшою дорогою мене врешті повели до начальника карантинного пункту, я, попри деяку впевненість, набуту в ненастанній боротьбі з неприхильною долею, неабияк злякавсь і, ще замакітрений пропасницею, не зважився на пристойну імпровізацію. Натомість варнякав бозна-що, а серце аж заходилось.
Було б набагато краще знепритомніти, майнуло мені. Це й сталося. В кабінеті, де я трохи згодом прийшов до тями, чоловіків уже не було, коло мене поралися дами в білих халатах, щось зичливо розпитували, і я був цілком задоволений. Та всяке добро триває на цьому світі недовго, вранці чоловіки знову заговорили зі мною про в'язницю. Я скористався нагодою, аби, не надаючи цьому великого значення, розповісти їм про бліх, які вмію ловити. Вмію рахувати… Це мій дар: я згруповую тих паразитів, заводячи справжню статистику. Я побачив — мої слова зацікавили цих людей, у їхніх очах засвітився подив. Мене слухали. Проте, здається, не йняли віри.
Нарешті з'явився сам начальник карантинної станції. Він звався surgeon general — чудова назва для рідкісної риби. Як на мене, він був хамуватий, проте рішучіший за решту.
— Що ви там патякаєте, хлопче? — запитав він мене. — Ви начебто рахуєте блохи? Ага…
Він зумисне говорив таким тоном, щоб спантеличити мене. Але я, не бентежачись, проголосив свою складену наперед захисну промову:
— Гадаю, можна здійснити перепис бліх! Це сприятиме розвою цивілізації, бо перепис спирається на неоціненні статистичні матеріали! Прогресивна країна повинна знати кількість своїх бліх, класифікованих за статтю, віковими групами, роками й порою року…
— Отакої! Хлопче, годі базікати! — урвав мене начальник карантинної станції. — Тут і до вас з'являлося чимало вигадників з Європи й розповідали нам усякі небилиці, а зрештою ми бачили, що то такі самі анархісти, як і решта, навіть гірші за решту… Вони вже не вірять навіть у анархію! Годі похвалятися! Завтра вас перевіримо на іммігрантах навпроти Елліс-Айленда, де стоять душові кабіни! Мій заступник майор Місчіф доповість мені, якщо ви набрехали. Вже два місяці майор Місчіф просить у мене обліковця бліх! Підете до нього на пробу! Ідіть! А якщо збрехали, вас пожбурять у воду! Ідіть! Пильнуйтеся!