Байки проти ночі
- Автор: Левандовский Борис
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-05-0
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Байки проти ночі». Краткое содержание книги:
Не вірите?
Тоді миттю перегортайте сторінку і поринайте в глибини людської психіки, але стережіться читати проти ночі. Бо найважче долати демонів, народжених вашою уявою. Про це доконечно знає майстер національного містичного трилера Борис Левандовський, а тепер дізнаєтесь і ви.
«А гроші?» — нагадав голос.
— Ах, чорт! — ляснув себе по чолі Влад: вони неакуратною стопкою залишилися лежати на підлозі.
Виходячи з кімнати, він поглянув на двері з другого боку коридору й вирішив, що за трохи інших обставин він зробив би тут серйозніший шмон. Десь, може, ще зберігалася значна сума, наприклад, особистих заощаджень старшого брата. Але — Влад перевів погляд на мертве тіло в коридорі — обставини одноголосно виступали за термінове повернення секретного агента на базу; основна місія успішно виконана, перед ним — заслужений відпочинок, розваги і, хтозна, може, медаль. Та й голос нічого не згадував про це.
Але й не стверджував протилежного, правильно?
Бачу новий об’єкт, сер. Влад штовхнув двері… і раптом на очі немов упала чорна вуаль, його різко хитнуло й потягло слідом за дверима, що відчинялися…
Туп, туп, туп…
Він розплющив очі, пригадав, де перебуває, і прислухався. Йому здалося, що хтось ходить у сірому півмороку квартири. Праве плече і права рука затерпнули від довгого лежання на підлозі. Наче він щойно збирався переступити поріг цієї кімнати… і ось вона занурена в сутінки близького вже вечора — тепер Влад міг розрізнити лише контури навколишніх предметів.
У квартирі висіла така сама мутно-сіра тиша: мовчала стереосистема, мовчали стіни (Влад уперше зрозумів, що їхнє мовчання здатне виявлятися в якісно іншому значенні), не було чути навіть цокання годинника. Тільки кроки.
Наче хтось неспішно робить обхід володінь.
Ось скрипнуло за поворотом коридору в напрямку кухні, де темрява вільно розправила волохаті крила. На секунду-дві кроки завмерли.
І знову: туп, туп, туп…
У бік кімнат.
Влад обережно перевернувся на спину й підвівся на лікті, дивлячись у темний дверний проріз; одна нога до щиколотки була виставлена в коридор, він підтяг її до себе, покриваючись мурашками від шурхоту підбора по паласі.
Нічого. Ні звуку.
Він перевів подих.
І знову: туп, туп…
Зовсім близько, але нічого не видно, наче квартирою гуляє невидимка.
Туп, туп…
Може, подумав Влад, це той, кому належить голос? Або… Він раптом згадав про тіло дружка Стаса, що лежало в коридорі за два кроки від цих дверей… якщо ще лежало. Влад напружено посміхнувся. Треба звалювати звідси. До того ж будь-якої миті міг повернутися Старший Брат.
Влад перевірив кишені, чи все на місці, і повільно звівся на ноги. Його злегка хитнуло, але не більше. Вийшовши в коридор, він знову прислухався. А якщо господар уже повернувся, що коли він стоїть зараз просто за його спиною, щоб поставити крапку в усій цій грі? І на ньому теж. Га?
Він ступив до вхідних дверей, об щось спіткнувся й упав, розкинувши руки. Одна влізла пальцями в якусь щілину — м’яку й вологу, із твердими краями… О Господи, РОТ! Він відчув ще теплий податливий язик, слизький від слини й печінкового паштету — густий дух лизнув нюх Влада, пружно віддався в шлунку — і його знудило. Тепер, зважаючи на все, рукави двох його курток мали власний характерний букет — собачого лайна і блювотини.
Сплюнувши вбік, Влад почав акуратно вставати, щоб ще сильніше не забруднитися у власному блювотинні. З нього вийшло не дуже й багато, але тут було темно, як у задниці, та й смерділо не краще. Він стояв навкарачки, переніс вагу на вільну руку й почав звільняти другу з рота трупа: поступово, щоб, не дай Боже, не подряпатися об зуби — чотири пальці там засіли глибоко й міцно.
«А якщо він мене зараз укусить?» — подумав Влад і стрепенувся. І раптом ця сцена постала перед ним у всьому своєму ідіотизмі й безглуздості. Хіба може в реальному житті зі мною відбуватися щось таке?
Пальці нарешті вивільнилися із зубастого капкана, Влад машинально витер їх об одяг мерця, відшукав у темряві ручку вхідних дверей і вискочив із квартири, навіть не переконавшись спершу, що на сходовому майданчику нікого немає.
Останнє, що він почув за спиною, було: туп, туп…
Розділ 4
Тільки опинившись на вулиці, Влад знову отримав здатність (і бажання) говорити вголос.
— Гей, ти ще зі мною? — пробурмотів він собі під ніс, побоюючись, щоб випадкові перехожі не подумали, ніби він один із тих дивних типів, які бродять містом в компанії невидимок і провадять із ними лише їм зрозумілий діалог (а може, річ у голосах, просто вони теж чують голоси?). І ще, у чому Влад не особливо хотів зізнаватися собі навіть зараз: у квартирі його найбільше налякала не непритомність і не кроки, а ймовірність (майже впевненість), що він може зіштовхнутися з тим, кому ці кроки належать, якщо відкриє рот. Він боявся побачити власника голосу.