Зоряний лицар

— Ти збираєшся правити цією країною й робити людей щасливими? — глумливо запитав лицар.

— У всякому разі, я буду намагатися.

— Люди цього не варті й ніколи не оцінять твоїх старань. Повір мені, я вже пройшов через це. Як би добре ти не правив, однаково знайдуться незадоволені.

— Чому вас так хвилює моя доля? Що вам з того, як я захворію, постарію або не зможу керувати країною? Невже вам мало того, що я повернув гаманець? Адже ви обіцяли, що відпустите мене, тільки-но я поверну борг, — у розпачі нагадав Гліб.

— Лицар трохи помовчав, а коли знову заговорив, у його голосі звучали сумні нотки.

— Вже багато століть у мене немає нікого, з ким я міг би поговорити й поділитися своїми думками. Зустрівши тебе, я вперше побачив рівного собі і за походженням, і за інтелектом, і за духом. Я хочу, щоб ми були друзями. Зваж усе, і я сподіваюся, в тебе вистачить здорового глузду відповісти згодою. Подумай, перед тобою вічність. Рідко кому випадає шанс стати безсмертним.

— Мені не потрібна така вічність! — гаряче мовив Гліб. — Що вам дало безсмертя? Вічну самотність? Ви, могутній лицар Місяця, просите мене, звичайного смертного, стати вашим співрозмовником. Ось ціна вашого безсмертя!

— Думай, що говориш. Ти граєшся з вогнем, — застеріг його лицар. — Не мине й півстоліття, як ти будеш гірко шкодувати за втраченим шансом.

— Нехай так, але це моє життя, і я хочу його прожити, — твердо сказав Гліб.

— Шкода, що ти обрав такий шлях. Я не стану відмовляти тебе, — безпристрасним голосом сказав Зоряний лицар і знову вдягнув шолом.

Забороло сховало його обличчя. Вершник взявся за повід, кінь беззвучно переступив копитами, і плюмаж колихнувся в такт його рухам. Лицар продовжував:

— Не в моїх правилах втручатися у справи смертних, але ти нагадав мені про юність. Є люди особливі від народження. Ти один із них. Можливо, тобі призначено виконати на землі те, чого не вдалося мені. Я хочу, щоб тобі пощастило, тому наостанок дам пораду. Ти можеш стати великим правителем, але навколо крутиться Віщунка, що поставила собі за мету знищити тебе. Ця чортиця хитро придумала вкрасти в тебе гаманець і розправитися з тобою моїми руками. Цього разу вона відмовилася від своїх планів і підкинула гаманець, щоб досадити мені. Але це не означає, що вона знову не спробує тебе знищити.

— Чому ви вважаєте, що гаманець підкинула Віщунка? — запитав Гліб.

Він не сумнівався, що йдеться про Марику. Звідки йому було знати, що Зоряний лицар говорить про Віщунку з Лисячої Нори.

— Невже ти думаєш, що я не впізнаю бісівської породи? Хіба вона при тобі ніколи не чаклувала?

Гліб згадав ворожіння в кузні, відсторонений, потойбічний погляд Марики, її монотонний голос, що читав заклинання незрозумілою мовою, розпечене ковадло. Безсумнівно, у дівчинки були незвичайні здібності, втім, у циганів це зустрічається не так вже й рідко. Це ще не привід, щоб її звинувачувати.

— Так, вона трохи ворожить, але ніколи не заподіє мені зла, — сказав Гліб.