Записки українського самашедшого
- Автор: Костенко Лина Васильевна
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Записки українського самашедшого». Краткое содержание книги:
За жанровою стилістикою «Записки українського самашедшого» — насичений мікс художньої літератури, внутрішніх щоденників, сучасного літописання і публіцистики. Це перший опублікований прозовий роман видатної української поетеси.
В Іраку емісари ООН шукають приховану від людства зброю.
— У тебе знову не почнеться інформаційна інтоксикація? — питає дружина.
— Але ж послухай, — кажу я. — Йдеться до війни з Іраком! Америка вважає, що там є зброя масового знищення.
— Там є нафта, — каже дружина. — Зброя масового знищення не там.
Мені вже й сопрано допікають. Одна поп-зірка все співає: «У слов’янки губи, як рахат-лукум». Ну співала б — як малина, як горобина, як конфітюр, як мед. Ні, подавай їй східні солодощі, в контексті усіх цих теперішніх воєн.
Баритон співає про кущ осінньої калини.
У повітрі настояний запах осені.
Це б ми поїхали до тещі в село, зібрали б урожай пізніх яблук. Поскладали б у кошики, занесли в льох. Але ж ні тещі, ні села. У садах дикі кабани риють.
Жовтень почався з того, що з вокзалу евакуювали людей. Хтось подзвонив, що вокзал замінований. Тепер це нерідко — то вокзал, то метро, то універмаг. Причому ніколи не знаєш, чи справді там заміновано, чи якийсь Борька надивився по телевізору і набрав номер.
На Атлантиці розгулялися урагани.
Накоївши лиха на Кубі, один тепер насувається на штати Луїзіану і Техас, а другий погнав на Мексику.
І чого це урагани так гарно називаються, такими ніжними жіночими іменами? Ізабель, Азалія, Наемі, Лілі.
У Каліфорнії цвіте розмарин. У нас облітає листя.
«Кольчужний» скандал то розростається, то вщухає. Якась така маніпульована «Кольчуга». Втім, що в політиці не маніпульоване?
Мальта, Словаччина і Словенія будуть членами Євросоюзу.
А ми? Коли ми вже увійдемо в Європу?
— Погано вивчаєш афоризми нашого президента, — зауважив Лев, інвертований на пустелю. — Він же чітко сказав, що ми для себе визначили «просьолочний шлях» у Європу. А це шлях довгий, забрьохаємося.
Де він взявся на мою голову? Прийде і знову зіпсує мені настрій.
Львівські вчителі вийшли з транспарантом: «Чи є майбутнє в України?»
З таким президентом нема.
А з такими нами?
— Одне з двох, — каже Лев, інвертований на пустелю. — Або це радянська влада зробила нас такими, або вона й стала можливою саме у цій частині світу, бо ми такі. Чогось же Гегель не вважав слов’янство суб’єктом історії.
Я з ним не згоден. У мені все протестує. Але я розумію, що є думки, які треба додумати до кінця. Принаймні змиритися з тим, що вони існують.
Снилося, що я ребром долоні розгатив телевізор. Звідти посипалися карлики і засновигали по хаті. Один дерся мені по штанині, другий на голову. Я їх струшував, як навесні у лісі кліщів.
Колега моєї дружини вже вийшла з лікарні. Цілком нормальна людина. Скромна, мовчазна, ввічлива, зайвий раз не подзвонить.
Борьчина мати ходить до психоаналітика. їй ввижаються кілери, ночами не спить. Зробилася забобонна через того містичного кажана. «Хонда» у неї залишилась, але вона рідко їздить, бо куди їй тепер їздити? Дачу хоче продати, але хто ж купить обгорілу дачу зі знаком чиєїсь біди? Влаштувалася на роботу в туристичній фірмі, де колись купувала путівки, тепер продає. Фірма успішна, займається елітним туризмом, навіть має свій рекламний буклет з розкішною брюнеткою на обкладинці. Брюнетка, звабливо усміхаючись, тицяє пальцем у глобус: «Вибирай і відпочивай», але чомусь потрапляє саме в гарячу точку і не відсмикує палець.
Вони з Борькою все згадують той райський острів Балі, коралові пляжі і лазурове море, пальми, каное, музику нічних клубів, запах ароматичних свічок. Мріють ще колись там побувати.
Уже не мріють. 12 жовтня на райському острові Балі стався теракт. І якраз у нічному клубі. Загинуло двісті туристів з двадцятьох країн.
І майже одночасно — теракт у Кашмірі, вибух у Москві, два вибухи на Філіппінах у супермаркеті. Це вже не той тероризм, що у XX столітті. То стріляли прицільно — у президента, прем’єра, у Папу Римського. Студент у принца, Богров у Столипіна. А нині це вже ціла ідеологія, не поодинокі вбивства, а масові — у метро, на вокзалах, у торговельних центрах. І вже не куля, граната, ніж, а заміновані авто, захоплені літаки, пояси шахідів. Це може бути терорист-смертник, екстреміст або й психічно хворий, навіть звичайнісінький алкаш у стадії шизоїдного сп’яніння. Новітній тероризм набуває нових ознак, способів, мотивацій, виникає на всіх континентах. І якщо завтра бабахне біля мене, я не здивуюсь.
Навіть у Фінляндії, здавалось би, далекій від будьяких гарячих точок, а й там нещодавно вибухнуло, і теж у торговельному центрі, в Хельсінкі. Є убиті й поранені, кров’ю бризнуло по вітринах. Терориста схопили. І це був не бойовик, не смертник, не фанатичний носій непримиренних конфліктів, а звичайний собі двадцятилітній місцевий житель.